Хай озивається голосом правди

Українському радіо – 80 років

У нас уже стало традицією та й внутрішньою потребою у день іменин пригадувати все пам’ятне, етапне, незабутнє. От і до 80-річчя Українського радіо хочеться мовити, чи то пак написати, слово небуденне, а щире й зворушливе. Бо хоч би що там казали, а всі ми, і майбутні журналісти, і не журналісти, а таки виростали на мовленому українською слові Українського радіо. Хоч ще не так давно й стверджували, що за радянського часу проводове радіо використовувала система для зомбування своїх громадян. Це справедливо певною мірою, адже воно – найдоступніше джерело інформації. Та вже у незалежній державі Українське радіо покликане нести слово державницьке до людей. Що більше ми знатимемо, як і чим живе наша держава, то згуртованішими й міцнішими будемо. Станемо сильною нацією.

Українське радіо таки справді взяло на себе консолідуючу й конструктивну функцію у суспільстві. У щоденному мовленні переважну більшість передач переведено у прямий ефір, а це передбачає зворотний зв’язок із слухачем. Тут і саме тут почуєш правильно і привабливо вимовлене українське слово. Значне місце відводиться історичній, культурно-освітній тематиці, а особливо – проблемам національно-культурного відродження.

Певне, такі воістину патріотичні традиції, зокрема й мовні, вдалося зберегти й примножити тому, що серед незабутніх дикторів і журналістів були такі наші вчителі й наставники, як Олена Коваленко, Юрій Бойко, Борис Ракоїд. А нині ми захоплюємося передачами Емми Бабчук «Суботні зустрічі» й «Нехай не гасне світ науки» (у співавторстві з Василем Шендеровським), не забуваємо про першоджерельну «Берегиню» Таїсії Косенко, щосуботи чекаємо на «Історичний календар» із Софією Тютюн та на «Тиждень» із Юрієм Сивашовим, захоплюємося дзвінкоголосою передачею «Чорним по білому» в озвученні Ніни Жежери та Ярини Скуратівської, слухаємо «Пісенний Олімп» Олени Моргун та «Обрії» Юрія Матвійчука, новини Владислава Обуха чи Оксани Маловічко, а як зіронька зійде, то чекаємо на зустріч із Галиною Дмитрієнко…

Українське радіо нині мовить голосом правди, чистоти й любові. Хоч цей голос буває й пристрасним, викривальним та навіть звинувачувальним. Але ніколи не буває байдужим. А тому й слово з ефіру має бути доступним кожному українцеві; легкокрило діставатися у карпатські полонини, причорноморські степи чи на донецькі простори. І має воно бути повновагим, мов той хлібний колос. Бо ж люди його сприймають на віру, а, нерідко, і як керівництво до дії.

Зичимо нашим колегам – журналістам Українського радіо – натхнення й любові у плеканні слова. І мужності за його громадянське звучання. І віри у те, що слово, мовлене голосом правди, – це потужний засіб державотворення.

Вечірківці