Лаврентій БЕРІЯ: «В Україні мусять бути медалі з тризубцями»
За півріччя, яке минуло, двічі була нагода згадати про одіозну і водночас легендарну постать в історії СРСР – міністра внутрішніх справ та керівника державної безпеки Лаврентія Берію. По-перше, 23 грудня минуло рівно 50 років від часу його розстрілу. А по-друге, 10 квітня 2004-го персональному кату «товариша Сталіна» виповнилося б 105 років. Звісно, це не та дата, аби шампанське відкорковувати. Однак це привід попорпатися в подіях давно минулих. Тим більше, що три місяці тому в Росії було вперше оприлюднено матеріали надзвичайного червневого пленуму ЦК КПРС 1953 року, на якому й вирішили поставити Лаврентія Павловича обличчям до стінки.
За що насправді розстріляли?
Отже, 1953-й – рік смерті кривавого Сталіна. Поки хтось розмазував по щоках сльози, прагматик Берія часу не гаяв. Мигцем, хутко-хутко, мовби вуж, котрий зачув зиму, він зайняв пост першого заступника голови Ради міністрів СРСР та очолив реорганізовані МВС та держбезпеку. Наївний! – сподівався за посадою від правосуддя втекти (та й чи «правосуддя» його судило?). Однак після захоплення тих посад Лаврентій Берія фактично чотири місяці кермував Союзом. Оскільки формально на чолі країни став податливий Георгій Маленков, улюбленець «генералісімуса» запалився втілювати в життя свої сокровенні ідеї та плани.
Ні, ми не переказуватимемо жахливих оповідок про тисячі зґвалтованих дівчаток, упольованих для Лаврентія Павловича на вулицях Москви; не переповідатимемо про нібито викопаний у рідному грузинському селі басейн, обкладений надмогильними плитами, наповнений віслючим молоком замість води. А спробуємо відгадати, конкретно за що розстріляли Берію, що не сподобалося «отцям партії» в його головуванні на постсталінському просторі.
Згідно з секретними даними найсекретнішого з найсекретніших органів колишнього СРСР, можемо нині перелічити головні здобутки та пропозиції, висунуті Лаврентієм Берією на затвердження політбюро. Перше: було призупинено «мінгрельську» і «грузинську» справи, а головне – справу «врачей-вредителей». Друге: було присічено спроби насильного вивезення єврейського населення в необжиті райони Далекого Сходу (до Єврейської АРР); також скасовано паспортне обмеження, навіть у Москві й Ленінграді, та запропоновано відмінити держпозики у бюджеті на 1953 рік. Третє: Берія запропонував переписати історію Великої Вітчизняної війни. Четверте: ним було здійснено спробу знищення зайвих ланок бюрократичного апарату та піднято питання про розподіл влади на партійну та радянську. Перша мала обмежитися лише пропагандистською та ідеологічною роботою. Іншими словами, пропонував повернутися до влади Рад, що була встановлена у результаті Лютневої революції 1917 року. П’яте: спробував відібрати право в «Особого совещания МВД-МГБ» виносити вироки без суду та слідства про вищу міру покарання та позбавлення волі на 25 років. А також оголосив про підготовку до амністії для величезної кількості в’язнів, засуджених за незначні злочини та провини, як-от за крадіжку трьох колосків, прогули чи систематичні запізнення на роботу. Крім того, Берія спробував звільнити і реабілітувати цілу групу з представників партійних, радянських, військових, наукових, культурних та громадських кіл. Приміром, дружину Молотова, репресовану за участь у «єврейській справі».
Шосте: запропонував підвищити у республіках роль національних кадрів, відтіснити від керівництва російських ставлеників. Це особливо проявилося в ініціативних кроках Берії в Литві, Латвії, Білорусі, у західних областях України. У тих регіонах, де ще тривала збройна боротьба проти більшовизму та за незалежність. Берія навіть запропонував ввести державні нагороди (медалі, ордени) з використанням національної символіки. Ось до чого він тоді договорився: «На медалях Української РСР може з’явитися й тризуб»(!). Більше того – вважав за можливе домовитися зі Степаном Бандерою й навіть запропонувати йому конкретне поле діяльності в повоєнній Україні. Сьоме: Берія не дозволив прикрашати вулиці міст портретами «живих вождів» і носити їхні зображення на святкових демонстраціях. Восьме: засудив культ особи Сталіна наступного ж дня після похорону, заборонив використовувати ім’я Сталіна в пресі та на радіо. Дев’яте: підняв питання про повернення Японії спірних островів Курильської гряди та про відновлення дружніх стосунків з Югославією, яка вирішила будувати соціалізм по-непівськи. Десяте: висунув пропозицію відмовитися від будівництва колгоспів у Східній Німеччині й запропонував об’єднати НДР з ФРН «на буржуазно-демократичних принципах».
«Хитра» соломинка не допомогла
Звичайно, така знахідка в надтаємних підвалах КДБ з ніг на голову перевертає уявлення про цю людину. І відразу закрадається сумнів: а чи не навмисне нам змальовували Берію таким страшним чортом, аби обілити образ Сталіна. А був же такий період (і зовсім недавно), коли дехто сподівався задурити народ тим, буцімто довірливий Йосип Вісаріонович був чистим і відданим справі будівництва світлого майбутнього. Берія ж (от сволота!) тільки заважав йому своїми репресіями. Тобто хотіли злочини ідеологічної машини звалити на... одного підлого індивідума. Виходить, після описаних несподіваних новаторств у ті чотири місяці «підвішеного» володарювання, Лаврентій Павлович майже одразу починає лізти на образи до інших мучеників історії. Але зась! – як кажуть українці. Чи ж загравання з націоналістичними, національно-визвольними колами щойно поневолених народів, з опальними лідерами тільки-но спеченого соцтабору, з німцями та японцями, не схоже на спробу вхопитися за соломинку? Адже, коли відправився до праотців «великий вождь», для його тіні Берії таки запахло смаженим. Ось він і став вишукувати собі підтримку серед обділених... Хотів похитрувати, але вхопили.
А тепер – кілька цитат з того історичного пленуму, на якому доля Берії вирішена була. А.Микоян: «...У перші дні після смерті товариша Сталіна він виступав проти культу особи. Але, як виявилося, Берія бажав підірвати культ особи товариша Сталіна й створити власний культ особи». К.Ворошилов: «Ми були до останнього подиху поруч зі Сталіним, а він одразу ж себе показав, мовляв, тут ось я!». А.Андреєв: «Не сумніваюся, це під його тиском після смерті Сталіна раптом зникають з друку згадки про товариша Сталіна. Це ж ганьба для партії... Що це таке!? Вважаю, то його рука! Звідки узялося питання про культ особи? Що це за питання? – це його вигадки». Із призидії товариш Ворошилов: «Правильно!» – «Це він наполіг, аби знімали портрети вождів! Це неправильне рішення». Із призидії товариш Ворошилов: «Неправильне рішення!» І.Тевосян: «Мерзотник Бєрія заперечував, щоби поряд з іменами Маркса, Енгельса, Леніна називалося ім’я товариша Сталіна». М.Байбаков: «...Він казав – до дідька авантюрні плани Сталіна!» В.Молотов: «Він стоїть на геть чужих позиціях нашій партії. Берія казав, що не зле було би, коли б буржуазна Німеччина об’єдналася». М.Хрущов: «...Молока нема, м’яса мало. Оголосили перехід від соціалізму до комунізму, а муку не продаємо. А який такий комунізм без гарячих булочок, якщо казати грубо?». Голос із президії: «Картоплі теж нема!» – «Картоплі нема, – це робилося для того, щоб звалити вину на інших, а самому добратися до влади. Дехто каже – а ось Хрущов із ним під ручку ходить. І правильно. Ходив. Нічого гідного не обговорюємо, усякий непотріб, гидко слухати, але ходимо».
Замість епілогу
Такі ось пироги!.. Здавалось би: Берія – елемент, як тоді казали, відпрацьований. Аж ні, раптом він виповзає з могили зовсім не таким, яким його намалювали: теж чортом вилазить, тільки не тими вже ко-льорами розмальований. Хитрий, виявляється, був тип. Чимось нагадує гада. Ні, це не лайка – отого звичайного, отруйного, верткого, кусючого, представника сімейства плазунів, на грудях «батька народів» пригрітого.
Розстріляли вони тоді Лаврентія Павловича... А тепер поміркуймо, – якби те все, що він понавигадував, здійснилося, – чи можна його було б наректи прогресивним реформатором? Перебудова, можливо, почалась би 1953-го? Німеччина об’єдналась би! Республіки отримали б суверенітет, майже такий як тепер мають! Виходить, відібрав би Берія у товариша Горбачова його місце в історії. І простили б цій «тіні товариша Сталіна» всі їхні репресії, усі табори. Як Михайлові Сергійовичу пробачили вирубування виноградників. А що, наш люд усе здатен простити. Ось тільки для себе прощення за оті «Хай живе!..» ніяк не навчиться в Господа Бога випрошувати. Але то вже інша тема. Нині ж ми святкуємо 105-ту річницю з дня появи на світ Лаврентія Павловича Берії…