14 квiтня 2004 року, середа №54 (17240) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ УКРАЇНА СВІТ ЄВРОПА ПОДРОБИЦІ ОСВІТА ЕКОЛОГІЯ СЛОВО КУЛЬТУРА ДОСЬЄ ПРАВО СІЙСЯ, РОДИСЯ СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 СЛОВО
14.04.2004

Три французькі жіночі романи
Заговорили по-українськи

Як відомо, нинішній квітень – Французька весна в Україні. Художні фільми і виставки, презентації книжок і часописів – усе це, безперечно, наближає нас до Франції. В Україні останнім часом побільшало зокрема книжок, перекладених із французької мови. Знаковими подіями стали вихід поважного тому Сен-Жон Перса «Поетичні твори» (2000) і Стефана Малларме «Вірші та проза» (2001) у блискучих перекладах Михайла Москаленка.

Пригадую, як зраділа, дочекавшись романів Франсуази Саган українською: це було далекого 1983-го. А нині мова піде про три сучасні жіночі романи, невеликі за обсягом: «Пристрасть» і «Застигла жінка» Анні Арно та «Відвертість за відвертість» Поль Констан, які з’явилися останнім часом у видавництві «Факт» (раніше тут з’явився твір Венери Курі-Ґата «Полонянки мису тенес»). До речі, ці книжки, як і твори Малларме та Сен-Жон Перса, вийшли у світ завдяки Програмі сприяння видавничій справі «Сковорода» Посольства Франції в Україні: загалом – 112 позицій друкованої продукції на сьогодні. Ось так велика французька культура дбає про свою присутність у світі.

Твори Анні Ерно вийшли в перекладі Євгенії Кононенко (до речі, авторки «Вечірнього Києва»), а твір Поль Констан – дебют молодої перекладачки Софії Саваневської. Обидві французькі письменниці – лауреати багатьох престижних премій. Анні Ерно дебютувала 1974 року романом «Порожні шафи», який одразу приніс їй популярність. Поль Констан (приїздила минулого року на презентацію свого твору в Україну, «ВК» писав про це) видрукувала свій перший роман «Ореґано» 1980 року. Обидві романістки – філологи за фахом. Українською їхні твори з’явилися вперше. В сучасній українській прозі жіночі романи такого плану (глибинно відверті, навіть епатажні) щойно заповідаються. Втім, не варто уподібнюватися будь-кому, а творити власний світ...

«Пристрасть» Анні Ерно – сповідь про солодко-хворобливу залежність жінки від коханця-іноземця. Це невротична рив’язаність чи справді грандіозне кохання? Водночас героїня намагається себе контролювати: докладно описує, як стежила за собою, аби не показати стороннім «своє божевілля». Романтична, піднесена натура! Напевне, більшість чоловіків тільки й мріють, щоб саме так і такі жінки їх кохали. Втім, рано чи пізно, навіть такі жінки їм також набридають – у цьому правда життя.

Інший роман, «Застигла жінка», так само, як і перший,  біографічного плану. Він не тільки більший за обсягом, але багатший за проблематикою. Нашій літературі, власне жіночій, бракує відтворення саме такого досвіду. По-перше, тут змальовано, як витворюється особистість жінки: через відкриття власного тіла,  безпосередній чуттєвий досвід і тиск суспільства. Власне, до цих речей у нас уперше вдалася в «Інопланетянці» Оксана Забужко, хоча не ці моменти є основними для  її твору. Можна сказати, так само і в Анні Ерно. Опис її дитинства постає на тлі дивовижним чином упізнаваної післявоєнної сільської Франції: так і бачиш  подробиці життя... сучасної України. Запам’ятовується колоритна оповідь авторки про її незвичайну родину, «де все не так». Мати заправляла крамницею, провадила всі фінансові справи родини, а батько вів домашнє господарство.

роймаєшся симпатією до батьків героїні, людей простих, але неординарних. Особливо до матері, яка навчала доньку плекати самодостатність незалежно від  обставин життя, а саме – заміжжя. Бачимо героїню Анні Ерно як оригінальну особистість, що виламується зі  звичних реалій і свого класу (донька бакалійниці), і  загалом тодішнього (40 – 50-ті роки минулого століття) французького суспільства. Вона, по суті, «аномалія». Бути тихою, покірливою сексуальною жіночкою – гарантія життєвого успіху? Готувати себе до ролі перфектної господині (шоколадний мус, блискуча накрохмалена постіль, варення-соління...) –  це  все, чого може прагнути жінка-особистість? «Слухати чоловіків треба уважно. Нехай вони говорять і сміються. А ти вислуховуй їхні дурниці... Вони навіть не уявляють, що ми маємо нашу власну галактику, наші історії, не гірші за їхні... Жоден хлопець, жоден з чоловіків,  крім хіба що мого батька, не вважав важливим те, що я роблю». Однак героїню підім’яло під себе суспільство...

Ім’я Поль Констан додало нового досвіду сучасній французькій літературі. На  авторку, безперечно, вплинуло те, що дитинство письменниці пройшло в Африці. Потім вона подорожувала по всьому світу. Остаточно зупинилася в Екс-ан-Провансі, де заснувала Центр Письменників Півдня.

Її роман «Відвертість за відвертість» (1998, Гонкурівська премія), як мовиться, неоднозначний, контраверсійний. Це  твір про чотирьох жінок, про стосунки між ними (й не тільки ними) під час перебування в США. Дія відбувається протягом чотирьох годин після феміністичного семінару, на який вони з’їхалися до Канзасу. Всіх подруг зібрала в своєму домі Ґлорія, афроамериканка, професорка університету. Отже, під її дахом – Бабетта, Лола, Аврора. В усіх жінок – свої комплекси, любовні історії, шлях самоствердження, який триває. Проблема самоідентичності залишається донині головною для них. Аврора – питома француженка, письменниця. «Коли щось, крім літератури, – а, можливо, навіть більше, ніж література, – дозволяло їй почуватися француженкою, – їй хотілося сказати: поводитися як француженка, – то це було французьке кіно шістдесятих років». Бабетта ж, репатрійована з Алжиру в 60-ті роки, «найбільше нервувала, коли її називали француженкою, – це була глибока образа. Що вона не так сказала? Що не так зробила? І коли її запевняли, що йшлося про комплімент її шарму, жвавості, а чи просто гарній фігурі, вона вигадувала собі канадське походження і запевняла – і це якоюсь мірою була правда, – що не знає Франції». А Ґлорія... «По суті, – подумала вона, обнімаючи Бабетту, – вона є втіленням усього, що мені не подобається».
У кожної – свій розпач, свій біль, що поєднує цих різних жінок чи розводить їх у різні боки. Вони гнані потребою кохання і любові. Вони шукають себе у дзеркалі одна одної, в очах чоловіків. У творі не знайдемо присудів і однозначних оцінок ані жіночої дружби, ні фемінізму, ні різного життєвого досвіду. На те й пишеться роман, аби з’ясувати темнини й світлі вершини конкретного людського життя, зрозуміти його.

 ...А ще, читаючи романи французьких письменниць, пригадала слова їхньої англійської колеги Вірджинії Вулф: «Коли жінки матимуть гроші і  вільний час, то почнуть більше займатися літературною творчістю. Вони використовуватимуть набагато ширший і витонченіший інструментарій письма. Їхня техніка стане відважнішою та багатшою».

Людмила Василівна Таран


14.04.2004   Непередбачуваний і скандальний Мішель Уельбек.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.