Микола МовЧан:«Через кілька років можемо опинитися в центрі великого смітника»
Скільки б екологічних акцій не проводили в Києві, скільки б організацій не залучалися до боротьби за чистоту довкілля столиці, пересічний киянин все одно зауважує – дихати на вулицях все важче, купатися у Дніпрі все небезпечніше. Виїхавши на околиці, помічаєш всюдисущі гори сміття… Невже організм древнього міста починає старіти, не витримавши «вірусної атаки» своїх мешканців? Однак чи можливо затримати цей процес? Відповісти на ці запитання ми попросили начальника Державного управління екології та природних ресурсів у місті Києві Миколу Мовчана.
– У чому найбільша причина забруднення повітря у столиці?
– На 90 відсотків у цьому винен транспорт. Якщо ще 15 років тому ми нараховували близько 500 тисяч машин різного калібру, то нині їх уже 750 тисяч плюс транзитний транспорт. Одне слово, в столиці «крутиться» близько мільйона машин. Звісно, в державі існують норми на викиди автомобілів, але ми не здатні контролювати потік транзитного транспорту, що значно ускладнює проблему. Решта 10 відсотків забруднювачів – стаціонарні джерела: заводи, фабрики тощо.
– Яким чином можна поліпшити ситуацію?
– Потрібні кошти. Однак їх не варто шукати в державному бюджеті, адже латання його дірок, як відомо, відбувається за рахунок збільшення наших податків. Існує розроблена «Програма екології транспорту», де чітко поставлено вимоги і до нашого управління, і до районних держадміністрацій. Але це «програма для програми», тобто папір, який не дасть ніякої користі до того часу, доки не запрацюють закон, стимул і покарання. Законів про охорону довкілля достатньо, є різні розпорядження, постанови, положення. Ми як механізм контролю теж працюємо і не лише в лабораторії, а й проводимо моніторинг (хоч не такий, звісно, як хотілося б), збираємо дані тощо. Але відсутній стимул. Для водія екологічно чистого автомобіля, наприклад, потрібно, аби газове паливо було дешевшим від дизельного і бензину. Або щоб для водіїв, які їздять на такому паливі, були споруджені кращі стоянки, зменшено податки. Також слід реконструювати електротранспорт. Для цього потрібні гроші, і щоб їх добути, не обов’язково підвищувати ціни на проїзд. Скажімо, їх можна отримувати за рахунок паркування автомобілів. Зараз нам, приміром, невідомо, куди йдуть кошти від «КиївПаркСервіс»?
Має бути єдиний екологічний фонд, а не на рівні міста, району. Щоб не розпорошувалися кошти. Якщо, скажімо ми оголосили 2004-й роком води, то й маємо перейматися здебільшого цією проблемою, а вже наступного року – іншою. Нині ж у місцевому бюджеті передбачено безліч пунктів: і вода, і парки, і сквери… У такий спосіб глобальної проблеми забруднення довкілля, на жаль, не розв’язати.
– Які пропозиції до уряду ви хотіли б унести, як фахівець?
– Запропонував би впровадити «екологічний збір»: хай кожен власник автомобіля раз на рік сплачує по кілька гривень. Якщо це буде навіть одна гривня, то якщо нас більш як два мільйони власників, то можна зібрати солідну суму. Для транзитників слід запровадити «талони токсичності», придбавши які водій мав би право в’їжджати в місто упродовж певного періоду (місяця чи півроку). Проектувальники доріг мали б передбачити велосипедні доріжки.
– А що робити з водіями-порушниками?
– Наполягав і наполягатиму на створенні в Києві підрозділів екологічної поліції, які б контролювали і в’їзди в парки, і прибережні смуги, і сміттєзвалища і все інше. Чому дядько Василь миє машину біля озера, чому тітка Маня висипала сміття сусідові під вікно? Ми неодноразово вже зверталися до Міністерства екології з цією пропозицією і нині йде робота над створенням такого підрозділу.
– Яка, все-таки, найболючіша екологічна проблема Києва?
– Сміття. Зараз ми в ситуації, коли час «підпирає». Тобто якщо ще кілька років бездіяльності, то всі опинимося у центрі великого звалища. У Києві вже діють сортувальні лінії і пункти переробки вторсировини, але, вважаю, вони працюють радше на збільшенням вмісту окремих гаманців. «Ділки» зрозуміли, що вторсировина – надійне й дешеве джерело прибутку.
Зараз багато говорять про потребу запровадження роздільного сортування біля кожного будинку: у червоний контейнер скидати папір, у синій – скло, у зелений – харчові відходи. Але нічого не вийде, якщо людину не заохотити. Скажімо, можна зменшити квартплату за рахунок заводу, який перероблятиме вторсировину того чи того жеку. Потрібно також врегулювати порядок збору: скажімо, у понеділок машина забирає папір, у вівторок – скло, в середу – харчові відходи і т. ін. Тоді й не треба буде нагадувати народну приказку: «Де повно сміття, там нема життя».
– Напевно, варто кілька слів сказати і про забруднення води.
– Вона стане чистішою, коли не забруднюватимемо ґрунт і повітря.
– А, може, час уже організовувати акції зупинення руху транспорту на кілька днів, як це робили у Римі, Мілані?
– Гадаю, до цього йдемо.