«Ремонт води» у «будинку жахів»

У двоповерховому старому будинку на вулиці Щорса відбулася презентація дебютного альбому «Восьмий непарний» київської групи «Ремонт води». Музиканти до події поставилися нетрадиційно. Більшість журналістів залишали «развалюху» наляканими та нетипово серйозними.

В одній із темних, нефарбованих кімнат, що її продували всі вітри та освітлювали свічки, на гостей чекав традиційний фуршет. Звісно, більшість присутніх це обнадіювало та радувало, але що робити тим, хто не вживає алкогольних напоїв?! Розвага у вигляді фуршету видається не надто привабливою, і доводиться із сумом чекати основної частини програми. Щоправда, саме цього разу вона була того варта.

Усім присутнім роздавали квитки чотирьох видів: до кімнати навпроти, до підвалу будинку, а також до двох кімнат на верхньому поверсі. Вибрати можна було лише один, і в кімнаті, до якої потрапиш, пробути скільки завгодно. Я вирішила піти на другий поверх. У кімнаті, куди вів мій квиток, сиділа секретарка за комп’ютером і стояли охоронці – тобто, типове офісне приміщення. Але панувала така гнітюча атмосфера, що все ретельно я вирішила не роздивлятися.
У підвалі ж був «кінець світу», казали свідки та радили туди не ходити. На виході із «будинку жахів» видавали прес-релізи з такою інформацією: «Четверо дверей – ілюзія вибору, адже відчинити можна лише одні з них. Можна ж просто піти будь-якої миті. Тепер ви знову вільні у своєму виборі. Ми хотіли показати вам, що свобода у кожного своя. Щось обираючи, людина стає вільною. Але в рамках свого вибору. Постійно звужуючи його з кожним наступним кроком».

– Коротше кажучи, після цієї презентації було над чим замислитися. І саме таким нетривіальним способом група «Ремонт води» презентувала відеокліп на пісню «Свобода» та дебютний альбом. Виникла ж група на початку дев’яностих, але професійно музикою займатися почала кілька років тому.

Кліпи «ремонтоводівцям» знімає режисер Андрій Новосьолов (працював з Аллою Пугачовою, Борисом Гребенщиковим тощо) та оператор Владислав Опелянц («Мумій Троль»).

Група «Ремонт води» наголошує, що на їхні музичні смаки вплинув класичний радянський електро-поп середини 70-х років – ВІА «Земляни», «Пісняри», Юрій Антонов, а також андеграундні команди США, Латинської Америки та Африки. У відповідях на інші запитання музиканти не менш загадкові, ніж старезний будинок у центрі Києва. Скажімо, вони повідомляють, що фінансує групу вдова одного з учасників. «Гроші ж вона заробила на продажу прапорців для гігантського слалому», – жартують «ремонтоводівці».

Кількість членів фан-клубу колективу суворо обмежена – і потрапити до нього можна лише тоді, коли хтось із старих членів помирає.

На традиційне запитання «Музону», що музиканти колекціонують, хлопці з «Ремонту води» кажуть, що предмет їхньої пристрасті – екзотичні комарі.

Також музиканти відкрили дві великих таємниці. По-перше, своїх імен вони не називають, тому що ті, як і таланти та вміння грати на музичних інструментах, переходять від одного учасника групи до іншого спонтанно. Особливо часто цей «обмін» відбувається в дуже сильну грозу та у водному просторі.

По-друге, «серцем» «Ремонту води» є музикант, чиє ім’я особливо тримають у секреті. Під час виступів він ховається, наприклад, в оркестровій ямі, та грає на спеціально виготовленому у відомого майстра беззвучному бубоні. Виникли вони близько тисячі років тому як інструмент інквізиції.

Звісно, вірити чи ні у «беззвучний бубон» та інші «химери» – особиста справа кожного. Але, здається, саме нестримна фантазія та здатність повірити у будь-що і є найголовнішою ознакою свободи мислення людини.