Страта без втрати

Минулий рік для правоохоронців м. Броварів був більш-менш «кримінально благополучний»: усього два вбивства. У міській прокуратурі пояснюють це певною економічною стабілізацією життя місцевої молоді. А стабілізація та зумовлена близькістю Києва. У будні Бровари, як правило, безлюдні і тихі. Щоранку сотні, тисячі людей, переважно молодих, виїжджають до столиці за шматком хліба, повертаючись пізно увечері. Зате у вихідні – дають собі волю, тим паче, що «пітєйних завєденій», де переважно «відпочиває» молодь, не бракує...

Але те, що сталося у кафе-магазині з екзотичною французькою назвою, на думку слідчого міської прокуратури Валерія Пруса, належить до злочинів, про які кажуть: «лихий попутав»...

Блискавичний кошмар

Кафе, назване на честь французького містечка- побратима Броварів, ніколи не належало до дешевих забігайлівок, оповитих поганою славою. У радянські часи тут збиралася переважно публіка культурна, а в незалежні (коли новий господар переробив його на кафе-магазин із цілодобовим режимом роботи), як-то кажуть, публіка не бідна. Розташований у центрі міста торговельний заклад відлякував «шукачів пригод» та охочих в алкогольному чаду нам’яти одне одному боки добрим десятком охоронних телекамер, що пильно стежать за кожним кроком відвідувачів.

Тож опівнічний дзвінок 22 березня до чергової частини Броварського міського відділення міліції про бійку в кафе особливої тривоги у правоохоронців не викликав. Та, прибувши буквально за кілька хвилин на місце злочину, оперативники побачили жахливу картину: на тротуарі біля входу до магазину стікав кров’ю молодий чоловік, а в спорожнілому кафе охоронці перев’язували іншого пораненого. Що ж до злочинців, то їх, як і протверезілу публіку, мов корова язиком злизала.
Але все-таки свідки цієї бійні були: охоронні телекамери, вмонтовані в приміщенні. За цими відеозаписами оперативники, направивши до лікарні поранених, встановили, як усе відбувалося, до найменших подробиць, і «вирахували» «героїв». Дещо з’ясувати допомогли і відвідувачі, які від страху повтікали, однак, прийшовши до тями, невдовзі почали знову сходитись до недопитих своїх фужерів.

Вийшов з кухонним ножем

Якщо на сцені в першому акті вистави висить рушниця, в останньому вона обов’язково має вистрілити. Цю театральну прикмету знає кожен, навіть той, хто ніколи в театрі не був. Оскільки життя наше – теж театр, хоч набагато жорстокіший, то в ньому деколи теж не завадило б остерігатися таких психологічних установок. Але вочевидь, Артем Ш., столяр однієї зі столичних фірм, цього не знав, коли о 10 годині ранку березневої неділі вийшов у місто гуляти, прихопивши із собою… кухонного ножа.

Під час слідства він так і не зміг пояснити, навіщо йому був потрібен той ніж. Щось плутав про пікнік у лісі, на який нібито збиралася його компанія. Але того дня до лісу Артем так і не дійшов, зате встиг потусуватися не з однією компанією безтурботних молодиків, яких спрага горілки і пригод вигонить з дому ще з досвітку. Найприкріше, що ці блукаючі містом напівп’яні молодіжні зграї – то не зовсім запропащі наркомани чи бомжі, а переважно повнолітні діти з більш-менш благополучних родин, до того ж із постійним місцем роботи і непоганим заробітком. Але, на жаль, як видно, з невисокими духовними і моральними запитами…

Отож, набравшись добряче за цілий день, Артем нарешті опівночі прибився п’яними стежками до згадуваного вже кафе, біля якого тинявся Андрій В., теж на цю пору вже п’яненький, а тому й «безгрішний». Перекинувшись словами, хлопці зрозуміли, що продовжити гулянку з французьким шиком через безгрошів’я їм не вдасться. Позичити грошей також. Але вихід знайшов Артем, вирішивши продати мобільний телефон двом «лохам», що в цей час отиралися біля входу.

Однак «лохам» мобільник не сподобався. І ті, що продавали, – не сподобались. Тож, не довго думаючи, один з них, демонструючи тюремне минуле, почав брутально ображати і принижувати Артема, розпалюючи його п’яне самолюбство. Врешті, облаявши Артема з Андрієм та зневажливо відштовхнувши їх, «лохи», які (згодом виявилось) були мало не місцевими кримінальними авторитетами, подалися собі розважатися.

Знавіснілий від брутальних образ Артем кинувся услід, наказавши Андрієві «підстрахувати» його. Буквально кількох хвилин вистачило Артемові, щоб завдати смертельного удару в спину «кримінальному авторитетові» і поранити його напарника, котрого в цей час притримував за куртку Андрій. Як показали відеозаписи охоронних телекамер, ті були настільки п’яні, що не чинили найменшого опору. І невідомо, скільки ще було б жертв, якби Артема не зупинили охоронці.

Так за якусь мить звичайний столяр став убивцею, а рецидивіст – жертвою. Воістину, лихий попутав. Видно, чорт був тої ночі теж не дуже тверезий.

Гуляй, душа, без кунтуша…

А тим часом наш нормальний трудяга-столяр, жбурнувши геть закривавленого ножа, разом із своїм переляканим до істерики побратимом сів у таксі і зі словами: «всьо, мені кранти, гуляю востаннє», – поїхав догулювати свою варфоломіївську ніч «на хаті» коханої дівчини. Гуляли відчайдушно, до нестями, пропивали залишки розуму, з жахом чекаючи ранку, що невмолимо наближався…

Коли зійшло сонце, Артем попрощався з коханою, викликав таксі і поїхав додому. Біля під’їзду на нього чекали міліція і вбиті горем батьки, які не могли повірити, що їхній хлопчик, їхній слухняний, роботящий синочок – убивця… Хлопець не противився, покірно простягнув руки для кайданок і, боячись глянути на бліду, як смерть, заплакану матір, поліз у машину… У цей же час біля свого помешкання був затриманий і співучасник злочину – Андрій В.

Цього ж дня прокуратура м. Броварів щодо Артема Ш. порушила кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ст. 15 та ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, а проти гр-на Андрія В. – за ознаками злочину, передбаченого ст. 15 ч. 5, ст. 27 та ч. 1 ст. 115 КК України. Як сказав слідчий прокуратури у цій справі Валерій Прус, під час допиту  затримані намагалися перекрутити справжні причини і обставини того, що сталося опівночі біля кафе. Проте після перегляду відеозапису з камер охорони зрозуміли, що уникнути кари за скоєне їм не вдасться. Якщо ж психіатрична експертиза засвідчить підсудність Артема Ш. під час вчиненої ним різанини, його чекає найвища кара – довічне ув’язнення. Отож, прийшла розплата.

Наступного дня ховали вбитого «роботящим столяром» Артемом рецидивіста. Батьки не плакали. Вони виплакали всі сльози ще задовго до трагедії, і були готові до своєї втрати..