Господарка рингу, яка не любить господарювати на кухні

Вона зуміла спростувати твердження про те, що сила удару, нокаут і бокс – ознаки суто чоловічої статі. Їй вдалося підкорити жорсткий вид спорту, не втративши при цьому жіночності. Аліна Шатерникова прийшла в спорт не для загального фізичного розвитку. Зайшовши до залу, вона вирішила, що треба зійти й на вершину Олімпу.

Дитяча образа

Коли Аліні було одинадцять років, вона разом з батьками перебралася з російської Твері до Києва. Тут дівчинка й почала відвідувати тренування з фігурного катання.

– Для цього виду спорту я була вже «пенсіонеркою». Проте дуже мріяла стати фігуристкою. І коли мені сказали, що я не пластична, не жіночна, не перспективна – дуже образилася.

Ображена дівчинка облишила фігурне катання. Майже на рік вона взагалі забула про спортивні заняття.

Якось, ідучи вулицею, п’ятнадцятирічна Шатерникова натрапила на оголошення про набір до секції дзюдо. «Ну, якщо я не годжуся для жіночого виду спорту, – подумала майбутня чемпіонка, – то, можливо, зможу чогось досягти в чоловічому».
Дзюдоїстка досить успішно виступала на змаганнях регіонального рівня. Згодом набув популярності кікбоксинг. І Аліна, після дворічних занять дзюдо, вирішила спробувати себе в кікбоксингу.

– Мене познайомили з Олександром Львовичем Ліхтером. Тоді він тренував збірну України з кікбоксингу. Я напросилася до нього на тренування. Відтоді ми з ним і працюємо разом.

Нова підопічна Ліхтера здобувала перемогу за перемогою. Та боротися лише за грамоти та медалі їй стало нецікаво. Треба було щось змінювати, не зупинятися на досягнутому. Тож коли Шатерниковій запропонували перейти до професіонального боксу, вона погодилася.

У родині новий спортивний експеримент особливих конфліктів не спричинив. Ще з дитинства Аліна була самостійною й нікому не дозволяла приймати рішення замість неї.

– Не можу сказати, що мама мене підтримала. Мабуть, вважала, що це чергове захоплення, яке скоро минеться. Але якщо я вже щось для себе вирішила, то рішення не зміню. Я вперта й дуже цілеспрямована. Якщо хочу чогось досягти, то ніякі труднощі чи конфлікти і ніякі заборони мене не злякають.

Свій перший поєдинок Шатерникова виграла. Та навіть якби й програла, то навряд чи залишила б профі-бокс.
– Мій тренер будь-яку поразку розцінює як урок. Він уміє налаштовувати мене торувати спортивний шлях далі, не ациклюючись на невдачах.

Перейшла дорогу швейцарці

Боксерка шкодує, що чемпіонські пояси здобула не в Україні, а за кордоном.

Чемпіонкою Європи Аліна стала в Швейцарії, на батьківщині своєї суперниці. Сабіна Рітнер теж починала з кікбоксингу. Той бій українка виграла впевнено. А Сабіна завершила спортивну кар’єру.

– Мабуть, я таки перейшла їй дорогу, – посміхається чемпіонка.

А найсильнішою на планеті підопічна Ліхтера стала в Англії. Аліна тоді важила 48 кг, а її суперниця Кеті Браун не змогла «увійти» до цієї вагової категорії. І вона запропонувала українці виступити у вазі до 51 кг. Порадившись з тренером, Шатерникова погодилася скористатися можливістю здобути звання чемпіонки світу.

– Намагаюся скористатися будь-яким шансом і виходжу на ринг з психологією переможця.

Але відчуття, що сьогодні вона обов’язково переможе, в нашої боксерки немає. У ніякі сни, спортивні забобони атлетка не вірить. Однак знає твердо: треба дуже багато працювати. Поразки означають, що десь щось не допрацювала…

У послужному списку Шатерникової зафіксовано й дві поразки. Обидві – від німкені Регіни Хальміх.

– Судді симпатизували Регіні. Та й організатором турніру був її промоутер.

Великий спорт як шоу-бізнес, у якому кожен дбає про себе. Регіна в «Юніверсумі» – одна з небагатьох корінних спортсменок. А взагалі в цьому клубі переважають рекрути, боксери з інших країн. Для іміджу «Юніверсума» необхідно, щоб чемпіонами ставали й німецькі майстри шкіряної рукавички, не лише Клички.

– Тому німці й «тягнуть» своїх спортсменів. І навіть якщо ті програють за очками, то, як я розумію, на виручку поспішають судді.
Зал стоячи і гучно аплодував українці, коли вона сходила з рингу. Навіть німецьким глядачам рішення суддів було незрозумілим: Аліна ні в чому не поступилася їхній співвітчизниці.

Шатерникова, звісно, засмутилася. Але робити з цього трагедії не стала.

– Я оптимістка. Усі випробування сприймаю мужньо. Програла, отже, так треба було.

Професіональний бокс не знає, що таке Алінині сльози. Невдачі не засмучують її аж настільки. Як будь-яка жінка, спортсменка може розплакатися через якусь дрібницю або через проблеми, що виникають у близьких людей. Проте ці сльози бачить лише чоловік.

Самокритична відмінниця

Вирішивши народити дитину, чемпіонка залишила бокс більш як на рік. Після пологів вона чотири місяці няньчилася з дитиною. А потім відчула, що їй не вистачає фізичного навантаження, спілкування із залом, спортом, колегами. І Шатерникова знову прийшла на тренування, розпочавши із звичайнісінької зарядки і найпростіших гімнастичних вправ.

– Гадала, що відновлення буде дуже складним. Але я набула оптимальної форми за два місяці. Допомогло те, що мене запросили на спаринг до Німеччини. Народивши сина наприкінці березня минулого року, я вже у вересні вийшла на ринг.

Той бій з португалкою Сонею Перейрою став для підопічної Ліхтера своєрідним тестом. Шатерникова склала екзамен на «відмінно».

За словами атлетки, підготовка до титульного й рейтингового поєдинків таки різниться. Титульний бій – це довга дистанція, десять раундів, а рейтинговий триває всього шість, інколи – вісім. Тому готуючись до поєдинку за чемпіонське звання, більше уваги варто приділити витривалості, фізичному навантаженню, спарингам. За півтора місяці Аліна вже готова вийти на ринг.
– Ми з тренером завжди обговорюємо, що варто відкоригувати, якщо обрана нами тактика не спрацьовує в початкових раундах.
Найскладнішою суперницею для Аліни виявилася Кеті Браун. По-перше, вона була масивнішою, а по-друге, англійка боксує спонтанно, тож її дії нелегко передбачити. Натомість Регіна Хальміх, якій Шатерникова програла за очками, стандартна боксерка, що, зазвичай, не вдається до імпровізації. Тому за два раунди наша спортсменка легко пристосувалася до неї.
– Я дуже самокритична. Одразу ж після бою аналізую, що зробила правильно, а що – ні. Зазвичай, я вимоглива до себе.

Коли настає мить істини

Психологічний пресинг щодо Шатерникової суперниці не застосовують. Втім, це й не дало б ефекту.

– Я емоційно стійка. Головне – ретельно підготуватися до поєдинку. А мить істини настає на рингу.

Як стверджує боксерка, найкраще підготуватися можна тоді, коли вдається уникнути побутових проблем. Але не завжди складається саме так.

– Мені дуже допомагає чоловік. Коли я тренуюся, він вирішує всі проблеми самотужки. Можливо, я ніколи й не стала б чемпіонкою світу, якби не він.

Батьків на турніри спортсменка не запрошує. Бо їхнє хвилювання передається їй, а це може порушити психологічну рівновагу. А от чоловік завжди присутній на боях Аліни і вірить в її успіх.

Затяжних і важких травм у Шатерникової не було. Найтриваліший реабілітаційний період – піврічний: тоді вона ушкодила хребет.

– Погані думки можуть негативно позначитися на процесі реабілітації. Я вмію налаштувати себе на позитивний лад. Крім того, мене, зазвичай, усі підтримують. А тому й стреси, як правило, відступають.

Батьківщина віддячила спортсменці за гучні перемоги. Міський голова Олександр Омельченко надав Аліні однокімнатну квартиру після того, як вона стала чемпіонкою Європи. А звання чемпіонки світу й народження Сергійка посприяли розширенню житлової площі – аж до трьох кімнат.

– Я можу будь-коли зателефонувати Олександру Олександровичу, і він ніколи мені не відмовить. Бо розуміє, що спортсмени прославляють Україну, дбають про її імідж.

У боксерки ніколи не було думки виїхати за кордон. Хоча пропозицій виступати за іноземні клуби не бракувало.

– Мені добре вдома. Я люблю Україну, Київ, наш народ. Певний час працювати за кордоном – можна. Але жити там повсякчас – ні. Я почуваюся в іншій країні чужою.

Ентузіастка на всі сто

Якби можна було повернути час назад, то чемпіонка абсолютно нічого не змінила б у своєму житті. Вона вдячна Богові, що в неї все склалося саме так. Але, як і в кожного з нас, у Шатерникової були не лише радісні хвилини.

– Я – фаталістка, вірю в долю. Всі випробування, що випадають людині, треба сприймати як належне.

Аліна, як віце-президент національної боксерської промоутерської компанії, бере активну участь в організації боксерських шоу. І робить це із задоволенням.

– У мене ніколи не було думки змінити професію. Спорт – це моє життя. Це те, що я вмію робити добре. Я розумію, що з віком доведеться завершити активну кар’єру. Але й тоді я не залишу спорт.

Разом із Ліхтером і Бухкаловим Шатерникова створила промоутерську компанію. Боксерка разом із своїми однодумцями дбає про те, щоб спортсмени не роз’їжджалися по іноземних клубах, а виступали тут, в Україні, і золоті пояси також привозили на Батьківщину.

– Кар’єристкою себе не вважаю. Я ентузіастка своєї справи.

Шатерникова любить господарювати вдома. Щоправда, не на кухні.

– Мій чоловік готує значно краще, ніж я. Коли я дуже стомлююся, він завжди підмінить мене. Але якщо треба, я також стаю до плити. Проте без натхнення.

Вона не терпить заздрощів. Самій це відчуття не знайоме. Але відчуває, що дехто їй заздрить.

– Я досить розважлива людина. Перш ніж щось зробити, намагаюся все обдумати, – запевняє боксерка.

Але в надмірних емоціях може наговорити багато зайвого. Потім, звичайно, шкодує про це і завжди просить вибачення.
Чемпіонка їздить на власному авто. І коли зупиняється на автостраді, то водії сусідніх машин сигналять їй і просять автограф.
– Звичайно, мені приємно. На щастя, фанатизму немає, тож я можу спокійно пройтися вулицею. Більшої популярності мені й не потрібно.

Нині Шатерникова піклується про те, щоб організувати якомога більше турнірів. Мріє про реальну, а не тільки задекларовану допомогу вітчизняному спорту.

– Я мрію відкрити власний боксерський клуб і спробувати себе на тренерській ниві, – ділиться сокровенним Аліна Шатерникова.