Маленька Кім Ань співає українською

В актовій залі школи № 251 ніде голці впасти. Тут зібралися учні 18 шкіл Деснянського району – переможці конкурсу «Чому я в повсякденні користуюся українською», а також їхні однокласники, вчителі, батьки.

 А вшанувати школярів прийшли поважні гості: президент Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду Т.Г.Шевченка, правнучка Кобзаря Людмила Красицька, поети, представники місцевої влади. Були гості із посольства Республіки В’єтнам в Україні. Адже ця школа носить ім’я Хо Ши Міна. Це єдина в Україні школа, де навчаються в’єтнамські діти, наразі тут – 33 смаглявих хлопчиків та дівчаток (два класи).

Творчі роботи школярів – такі щирі, пафосні, подекуди поетичні – до глибини душі схвилювали членів поважного журі. Микола Сом зізнався, що він читав їх з трепетом у душі й дуже тішився з того, що діти підбирали для рідної мови найкращі епітети, метафори, порівняння. Він був приємно здивований, що з-поміж творчих робіт були невеликі за обсягом розповіді про українську мову маленьких в’єтнамців.

– Наша мова – теж солов’їна для них, – зауважив поет. – Той, хто знає українську мову, – зрозуміє пісню солов’я.

Я теж здивувалася, почувши, як в’єтнамські діти спілкувалися між собою нашою, українською. Причому – без акценту. Скажімо, третьокласник Чен лише два роки живе в Києві, а як гарно володіє мовою.

– Він дуже кмітливий, розумний хлопчик, – підхвалює свого учня вчителька Любов Валентинівна. – Багато читає: цікавиться історією, літературою, любить математику. Чен готується  екстерном складати іспити, щоб перестрибнути у 5-й клас.

– А мені найбільше подобаються уроки читання, – усміхається його товариш Куан. – Із задоволенням прочитав казку про Пана Коцького. Люблю вірші Тараса Шевченка, особливо цей: «Вітер з гаєм розмовляє».

– У тебе, певно, багато друзів, бо з усього видно, що хлопчик ти компанійський?
– Звичайно! – зрадів Куан. – Увесь клас! Але найкращі – це Владик, Діма, Даринка, Х’єу, тобто Женя. Ми разом у футбол граємо.
– І хто найчастіше забиває м’ячі у ворота суперника?

– Звісно ж, Тоні. До речі, – звернувся він миттю до Тоні. – У тебе є книжка про Гаррі Поттера?

– Так, українською мовою, – уточнив.

– Даси мені почитати?

Той кивнув головою на знак згоди. Бібліотекар школи Катерина Миколаївна Бурдіна дуже радіє, що в’єтнамські діти так багато читають, часом навіть більше, ніж наші. Хоч ще й не встигли зібрати домашню бібліотеку.

Услід за Ченом складатиме екстерном іспити та перейде до 5-го класу і симпатична чорнявка Кім Ань. Вона живе в Києві лише рік. Проте, поспілкувавшись із дівчинкою, цього не скажеш. А як гарно вона співає! До цього свята шкільний хор учнів початкових класів, який  відвідує й Кім Ань, підготував невеличкий концерт. В’єтнамські діти одягли національні костюми. І коли юні артисти заспівали «Боже, Великий, Єдиний…», у мене защеміло серце. Далека чужина стала для них не мачухою, а пригорнула, пригріла, як своїх рідних.

Директор школи Лариса Пантеліївна Шульга дуже пишається маленькими в’єтнамцями.

– Через кілька років, – з гордістю розповідає вона, – ми матимемо 33 дипломати, політики, бізнесмени, які зможуть вільно спілкуватися як в’єтнамською, так і українською, російською, англійською.

І ще більше вона втішалася, коли Фам Куань Чшену і Ліонг Тхі Кім Ань вручали призи як переможцям мовного конкурсу. Нагороди також отримали Оля Каплінська, Антон Сологуб, Оля Ковтун, Катя Бондар, Коля Рубанюк.

Свято закінчилося. Діти веселі, збуджені випурхнули на шкільне подвір’я і спілкувалися… переважно російською. За винятком маленьких в’єтнамців. Прикро.