Зиск від безграмотності

У справах мені нерідко доводиться бувати в різноманітних державних, громадських, партійних та інших установах і конторах, що їх тепер по-закордонному гордо іменують офісами. Скрізь на дверях красуються таблички з назвами посад та «ім’яреками» господарів. Стіни теж, як правило, рясніють різноманітною інформацією для відвідувачів. Певне, щоб ті своїми запитаннями не відволікали відповідальних осіб від справ.

Віднедавна, чекаючи під дверима своєї черги, захопилася читанням надписів на дверях та стінах і відкрила для себе цікавий нюанс: в усіх цих високих і нижчих кабінетах сидять колишні двієчники. Бо ще жодного разу не зустрічала, щоб вивіски були оформлені без граматичних помилок. І найцікавіше, що ними рясніють не лише назви посад та організацій, а й прізвища та імена сановитих господарів. Жодна шкільна вчителька української мови за такі помилки в диктанті, творі чи переказі більше двійки не поставила б! А оскільки пошесть тотальної безграмотності вразила чиновний люд нашої держави від сільської ради до Адміністрації Президента, пропоную простий і швидкий спосіб наповнення бюджетів усіх рівнів, запровадивши невелику плату за кожну граматичну помилку у вивісці. Зиск від цього буде постійним, принаймні найближчі півстоліття, і чималим, бо навряд чи грамотіїв у нас побільшає, та й у вчителів-мовників і тих, хто справді знає державну мову, з’явиться непогана можливість підробити. А якщо запровадити платню ще й за недоречності та помилки у зовнішній рекламі, то, їй-Богу, вдасться назбирати не тільки на підвищення пенсій і зарплат, а й на інші нагальні потреби. Тільки не слід зволікати із втіленням у життя цієї пропозиції. Адже попереду – передвиборна президентська кампанія і команди кандидатів, як це вже було не раз, змагатимуться не лише за резиденцію на Банковій, а й вправлятимуться у невігластві та незнанні державної мови. Чому б від цього не мати матеріального зиску й народові?!