Свято інтелектуалів у скромній обгортці

Рада Фонду інтелектуальної співпраці «Україна – ХХІ століття» (голова ради – народний депутат України Богдан Губський) назвала імена лауреатів премії імені Володимира Вернадського за 2003 рік і своїх нових довічних стипендіатів.

Що й казати: в час, коли науковий, творчий потенціал України переживає, м’яко кажучи, затяжний період неуваги держави, Фонд уже четвертий рік поспіль підтримує обранців-інтелектуалів. З-поміж них – Борис Патон, Микола Амосов, Ніна Матвієнко, Іван Дзюба, Богодар Которович, Кіра Муратова та чимало інших. І цьогорічні лауреати – люди поважні: академіки НАН України хімік Сергій Андронаті, фізик Антон Наумовець, фізіолог і біохімік Дмитро Мельничук, член-кореспондент Академії медичних наук Михайло Зіньковський, міністр транспорту Георгій Кирпа, народні артисти – відомий майстер слова Анатолій Паламаренко та композитор Євген Станкович, поет і літературознавець Ігор Качуровський (Німеччина).

Довічну стипендію Фонду «Україна – ХХІ століття» отримали цьогоріч народний артист України Борислав Брондуков (посмертно), астроном, професор Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Іван Климишин, академік НАНУ біотехнолог Олексій Созінов, поет-пісняр Михайло Ткач і професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філології Алла Коваль. Її з особливою вдячністю згадує не одне покоління журналістів, які переймали від неї культуру української мови.

Отож, привернення уваги українського суспільства до своїх інтелектуалів завдяки старанню Фонду заслуговує на найвищу похвалу. А спонсорська підтримка – тим паче: розмір премії імені Володимира Вернадського – 10 тисяч гривень, стипендії – 200 гривень щомісячно.

На урочистостях було також презентовано третій том (із п’яти) «Історії української культури», який виходить у світ завдяки Фонду. За три роки існування цієї громадської організації загалом підтримано видання понад двадцяти книжок.

Але мова ось про що: коли вже організовувати свято, то все має бути урочистим і піднесеним, чи не так? Тим паче, сама атмосфера й камерна ошатність Колонного залу імені Миколи Лисенка Київської філармонії до цього зобов’язують. Натомість церемонія вручення відбулася без будь-якої режисури. Монотонне називання прізвищ «іменинників» та їхній почерговий вихід на поклін нагадувало відповідний захід у сільському клубі. Присутні на сцені не знали, куди подіти руки. Не в образу селу сказано, але престижна столична сцена на тлі білих шляхетних колон – це, сказати б, інша парадигма... І букети у крикливого кольору целофані, що їх вручали всім нагородженим, до болю нагадували ті, що продаються поряд у підземному переході...
Як там у Антона Павловича Чехова? «У людини все має бути прекрасним...» І в урочистостях такого масштабу – також.