«Ліствичник» космічної доби

У VII столітті по Р.Х. жив у Візантії письменник Іоан, який написав трактат «Ліствиця, що возводить до небес» і цим найбільше прославився. У народі його так і називають – Іван Ліствичник. Звичайно, йдеться про ліствицю (драбину) в переносному значенні, а під небесами розуміється потойбічний світ, куди потрапляють після смерті душі праведників. Але в багатьох це поняття асоціюється саме з буквальним проникненням у космос, як наприклад, у казці про біб, посаджений на подвір’ї селянина, який виріс неймовірно височенним, і по якому, мов по ліствиці, той селянин доліз до «сьомого неба». Цей сюжет повторюється в міфах різних народів і свідчить про одвічне прагнення людей осягнути неосяжне – Всесвіт.

Чи можна повірити в таку випадковість? Перший у світі космонавт Юрій Гагарін, 70-річчя з дня народження якого минуло в березні, здійснив свій політ у день Івана Ліствичника – 12 квітня! Невелика тривалість того польоту і навіть той факт, що космонавт № 1 з технічних причин, по суті, нічого не побачив, – усе це викликає нині поблажливу посмішку. Але пригадаймо квітень 1961 року. Пісні про «14 хвилин», «каравани ракет» і «цвітіння яблунь на Марсі», що були тоді в повному розумінні хітами. А головне, згадаймо усміхнене обличчя простого 27-річного хлопця зі Смоленщини, що облетіло весь світ. На відміну від класиків марксизму-ленінізму, Юрій Гагарін побував і в нашому місті – на фабриці «Киянка». Цю зустріч її учасники запам’ятали на все життя.

Порівняно недавно у ЗМІ просочилася інформація про «шепіт космосу», який начебто чують усі космонавти, відколи вони почали літати. Це «голос» давно померлих родичів – для кожного своїх, який, навівши для достовірності конкретний епізод, що його можуть знати тільки той, що говорить, і той, що слухає, застерігає: «…Синку, ви не повинні тут бути, повертайтеся на Землю, не порушуйте законів Творця… Синку, ти повинен повернутися, повернутися, повернутися…». Космонавт, який забажав залишитись інкогніто, звернув увагу, що з певного часу вони, космонавти, перестали літати поодинці (приблизно в той же час інформацію про космос підвели під гриф «цілком таємно»), а невдовзі типовий космонавт перестав нагадувати Юрія Гагаріна – це вже стали відносно немолоді, схожі на академіків чоловіки без усмішок. «Шепіт космосу» прості щирі хлопці спортивної статури не витримували психологічно.

Гагарін був першим. Чи чув він «шепіт космосу» з його посиланням на «порушення законів Творця»? Якщо так, то що відчував Юрій Олексійович, коли його запитали: «Ну а Бога бачив?» Легко уявити, які боріння були в душі цього справді типового смоленського хлопця – дитини войовничо-атеїстичної доби. Ми не дізнаємося про це хоча б тому, що Юрій Гагарін, на жаль, не дожив до часу, коли можна думати і говорити все, – він трагічно загинув задовго до перебудови і розвалу СРСР. А може, його покликав до себе той, хто шепотів йому 12 квітня в космосі, у день Івана Ліствичника?