Володар мікросвіту
Квітує весна столітнього ювілею українського ботаніка-міколога, члена-кореспондента Академії наук України, доктора біологічних наук, професора Миколи Макаровича Підоплічка... 3 квітня виповнюється 100 років з дня народження вченого.
Вивченню велетенського загадкового і водночас мікроскопічного світу грибів і присвятив півстоліття свого життя видатний учений. Його праця супроводжувалася такими відкриттями і глибокими фундаментальними дослідженнями, що Київ за його життя був «мікологічною Меккою», а він мав багато учнів і послідовників.
– Не згасає інтерес до наукової спадщини М.Підоплічка серед мікологів різних країн світу, – говорить завідувачка відділу Інституту мікробіології і вірусології НАНУ ім. Д.К.Заболотного професор, доктор біологічних наук Неллі Миколаївна Жданова. – Частина нових видів, котрі він описав, увійшла до Міжнародної колекції мікроорганізмів (Голландія), його праці цитували на XIV Європейському конгресі мікологів, який відбувся торік у Криму. Серед видатних мікологів ХХ століття він посідає одне з чільних місць, насамперед тому, що його відкриття залишаються актуальними й нині.
Загадкові гриби
...Цей випадок стався після війни у Києві. Для шоколадної фабрики з-за кордону привезли стручки какао. Частина партії викликала сумнів щодо якості. Звернулися за консультацією до Миколи Підоплічка. Відповідь була точна і правдива: сировина непридатна...
На кондитерській фабриці виготовили кілька тонн мармеладу, щоб відправити на північ. Але вже на складі через два дні вся продукція вкрилася цвіллю, мов білим мохом. Що це? Відповідь вченого ґрунтувалася на основі найретельніших наукових досліджень, і була точною, вивіреною. Виявилося, що до ласощів недодали два відсотки цукру, і мармелад в теплі зіпсувався.
Надзвичайна ситуація на взуттєвій фабриці у Львові: на задниках нових білих парусинових черевиків одночасно з’явилися чорні смуги, ніби від сажі. Микола Макарович з’ясував причину: в умовах підвищеної вологості на клейовій основі розмножилися мікроскопічні гриби.
Командування Чорноморського флоту просить установити, чому відбувається збій у роботі приладів на суднах? Може, знову загадкові гриби? Цього разу відповідь була іншою. Ні, це не гриби! Найдрібніший соляний пил осідав на приладах і порушував їхню роботу.
Зцілення... фрески
У доробку видатного вченого подібних справ було багато. Але чи не найдивовижнішою з них стало успішне зцілення фрески із зображенням Ісуса Христа у Володимирському соборі Києва. На великому настінному розписі в соборі роботи видатних майстрів XIX століття раптом контури почали збільшуватися у розмірах. Не тільки деформувалося зображення, а була небезпека повного знищення живописного шедевра... До Миколи Макаровича прийшла делегація з проханням з’ясувати причини. Дослідивши зразки фарби і штукатурки, він виявив, що там розвинувся гриб, який, як правило, розмножується на стінах старих будівель. Підібравши речовини, які згубно діяли саме на цей вид, учений рекомендував змащувати «хворе» місце. Ікону було врятовано.
Невідоме захворювання
Незаперечний авторитет ученого особливо зріс під час гучної справи про страшну хворобу коней, коли Микола Макарович дослідив і відкрив надзвичайно токсичний гриб, досі невідомий науці... У передвоєнні роки на півдні України спалахнуло невідоме захворювання («НЗ») коней, що призводило тварин до блискавичної загибелі. Почався масовий падіж тварин у Запорізькій, Дніпропетровській та інших областях. Це загрожувало арештами ветеринарам та іншим господарникам, оскільки НКВС почав розшукувати винуватців – ворогів народу, багато з них потрапили до в’язниці.
Микола Макарович разом з мікологами, фітопатологами, ветеринарами та іншими спеціалістами виявив причини цього лиха. Для цього треба було виділити збудник, заразити ним піддослідних тварин і лише тоді визначити методи лікування. Микола Підоплічко через низку експериментів виявив причину «НЗ». Його спричиняв мікроскопічний гриб – дендродохіум токсикум. Він розвивається на сіні, соломі, полові в умовах підвищеної вологості. Цей вид отруйного гриба й відкрив учений. За це досягнення Миколу Макаровича було нагороджено орденом «Знак Пошани».
Як дихає кожна травинка!
Численні відкриття, авторські свідоцтва й книги ніколи не заспокоювали науковця, перед ним відкривалися все нові й нові незвідані горизонти мікології... Таємничий світ паразитів ніби змагався з ним, посилаючи на культурні рослини нові і нові небезпечні хвороби. Як вилікувати рак картоплі? Як попередити отруєння кормів грибами?.. Велику увагу він приділяв проблемі мікозів і мікотоксикозів.
Племінниця ученого, Галина Макарівна Гнатюк, розповідає, що під час гостини у дядька бачила на його столі книгу-покажчик з безліччю кольорових смужок... Микола Макарович повідав їй, що під мікроскопом гриби різняться тисячами відтінків. Він змішував акварельні фарби і на смужках паперу відтворював колір нових видів грибів.
Навіть єдину дочку Валентину Миколаївну, завдяки якій і підготовлено цю публікацію, він переконав стати біологом. Найкращим переконанням були його слова:
– Ти ж будеш знати, як дихає кожна травинка!
Запишемо його Підоплічком
Звідки пішло прізвище? Предки видатного українського вченого були кріпаками, а після скасування кріпаччини чумакували і наймитували. Під час перепису населення, коли дійшла черга до прапрадіда Миколи, один з переписувачів зауважив, що сорочка парубка трималася тільки на підо-плічці. Він сказав:
– Запишемо його Підоплічком!
Від того парубка пішов великий рід. Три брати Підоплічки (двоюрідні і троюрідний) у часи першої Світової війни пасли корів біля рідного села Козацького Звенигородського повіту, що на Черкащині. Вони були майже однакові за віком, і усі троє стали видатними вченими: Іван Григорович – зоолог і палеонтолог, академік АН УРСР, заснував Національний науково-природничий музей; Микола Макарович – ботанік-міколог, член-кореспондент АН УРСР, завідував відділом експериментальної мікології Інституту мікробіології і вірусології імені Д.К.Заболотного НАНУ; Олександр Павлович – доктор біологічних наук, вивчав мохи у Мінському науково-дослідному інституті.
Мішок гречки
Микола босим вирушив до Києва вступати до Інституту народної освіти (нині Національний університет імені Т.Г.Шевченка). Босим, у благенькому одязі ходив на лекції і семінари. Щоб якось прогодуватися, працював опалювачем у оранжереї Ботанічного саду. Батько привозив йому з села мішок гречки на зиму. Ото й була його головна їжа «на перше, на друге й на третє». Але після того вже до кінця свого життя він не їв страв із гречки...
Гербарій... на возі
Якось на літні канікули студентам дали завдання зібрати гербарій своєї місцевості. Хто ледве зібрав альбом, хто тоненьку папку, а Микола завантажив пакетами із засушеними рослинами цілий віз, запряг пару коней і так приїхав до Києва... Його гербарії зберігаються ще й досі в музеї Інституту ботаніки... Такий він був старанний і запальний до науки. Про це свідчить і перша його друкована праця, датована 1926 роком: «Матеріяли до флори Звенигородщини».
Винайдено мікроцид!
Після Великої Вітчизняної війни на підставі детального вивчення антибіотичних властивостей низки мікроорганізмів, М.Підоплічко, В.Білай з двома співавторами винайшли новий лікувальний препарат мікроцид, завдяки якому десятки тисяч хворих, зокрема з хірургічними гнійними інфекціями та опіками, одужали. У 40 – 50-ті роки було проведено масштабні випробування дії мікроциду в багатьох провідних клініках Москви, Києва та промислових центрів України, і всюди відзначали високу терапевтичну ефективність лікування мікроцидом, особливо при хронічних запальних процесах – трофічних виразках, пролежнях, дерматитах, остеомієлітах. За цей винахід 1952 року учений був удостоєний Державної премії СРСР.
Волошкова любов
– Так сталося, що батько навчався в університеті разом з моєю бабусею, яка, незважаючи на вік, прагнула до світла науки, – розповідає донька Валентина Миколаївна. – Саме тоді він і познайомився з моєю мамою, коли прийшов до них додому по конспекти. Мамі було тоді 14 років, а татові 21. Це було велике кохання з першого погляду. Через три роки вони одружилися. Мама вступила до університету, теж на біологічний факультет. Після навчання Валентина Андріївна все життя (за винятком пройдених аж до Берліна доріг війни) працювала асистентом на кафедрі мікробіології у медичному інституті.
І дружина, і донька, яку на честь мами назвали Валентиною, а батько за голубі очі з любов’ю називав Волошкою, захистили кандидатські дисертації в галузі біологічних наук. Вони стали продовжувачами справи Миколи Макаровича.
На державний іспит... не з’явився
Інтерес до дослідницької діяльності у молодого вченого був такий великий, що напередодні останнього державного іспиту він вирушив у... захопливу ботанічну експедицію. Відтак на екзамен не з’явився і диплом про вищу освіту так і не одержав. Це спричинилося навіть до курйозу під час захисту докторської дисертації у 1954 році. До вищої атестаційної комісії надійшла анонімка про те, що майбутній професор не має закінченої вищої освіти… Це було насправді так, але заслуги його перед наукою вже на той час були такі значні, що цей факт проігнорували.
Батьків сад
Батьки Миколи Макаровича були простими селянами, мали великий сад і баштан за селом. Від зорі і до зорі трудилися на землі, яка віддячувала їм високими врожаями. У 1937 році багатьох кращих господарів села, серед них і Підоплічка, заарештували. Ходили чутки, що їх невдовзі розстріляли без суду і слідства біля Уманської тюрми. Де їхні могили, й досі невідомо. До Козацького ніхто з них більше ніколи не повернувся... Мабуть, через те Микола Макарович ніколи не прагнув вступити до партії.
Хата, у якій народився і виріс великий учений, збереглася до наших днів, а великий фруктовий сад, закладений батьком, квітував до 1956 року, поки була жива і доглядала його мама Улита Вакулівна.
Микола Макарович був неординарною людиною у всьому... І зовсім не схожим на стандартного кабінетного ученого. Розмовляв завжди українською мовою, його народний гумор був невичерпний... Дуже любив слухати ліричні пісні, а особливо класичну музику.
Такі смачненькі булочки!
Микола Підоплічко весь час був у пошуках. Досліджував нові види грибів. Траплялися й курйози. Одного разу, коли Микола Макарович від’їжджав до Москви, його племінниця Галина Макарівна Гнатюк, тоді студентка Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, запропонувала наглядати за його кімнатою. Дівчина почала залюбки прибирати і порядкувати. На підвіконні, етажерці і столі побачила розрізані вздовж булочки. Деякі вкрилися цвіллю, і вона їх викинула, а свіжі з’їла. Вони були дуже смачненькі! Коли Микола Макарович повернувся, то одразу ж запитав, де ж булочки? У племінниці майнула думка: «Невже мій дядько такий жадібний?» «Я їх з’їла», – зніяковіла дівчина. «От шкода, я ж висіяв на них такі цінні гриби»... «Добре, що хоч не отруйні», – спантеличено подумала дівчина.
«Я все зробив…»
Кілька останніх років життя він, такий замолоду ставний, показний, висох і був прикутий до інвалідного візка. Але розпорядок дня його і у 70 років майже не змінився: зранку до півночі сидів за мікроскопом і своїм чітким почерком робив записи. Гангрена спалювала його могутнє тіло, один за одним ампутовували пальці ніг... А він спішив закінчити працю усього свого життя: «Гриби – паразити культурних рослин» у трьох томах. Вона побачила світ у 1977-78 роки – уже після його смерті, завдяки самовідданій праці доньки. За тиждень до смерті він зробив останні записи у рукописах, завершив дослідження і сказав:
– Я вже все зробив... – і після цього вже не підводився з ліжка...