Смерть шукає причину
На світанку, коли сонце ледь завиднілося на небосхилі, у білоцерківців, що живуть на березі річки Рось, стало мулько на серці. Сон наче рукою зняло. Люди почали прислухатися до жіночого крику, що долинав з берега. Жахлива картина надовго закарбувалася в пам’яті очевидців: 60-річна Ганна Миколаївна, стоячи по коліна в холодній воді, витягувала, обціловуючи, тіло онуки…
Успішна дівчина
– Оксана завжди була лагідною й привітною дівчинкою, – розповідає Ганна Миколаївна. – У школі навчалася відмінно. Нікому в житті не зробила нічого поганого. Вона завжди ставала на захист своїх друзів, навіть тоді, коли знала, що ті в чомусь провинилися. Аби ви зрозуміли, якою була Оксана, розкажу, як вона колись мужньо боролася за здоров’я шкільного приятеля Миколи, який «сів на голку». Я казала, аби покинула ту справу, бо вороття, вочевидь, до нормального життя йому немає, але онука ні на що не зважала. Майже щодня контролювала Миколу, спілкувалася з ним, шукала в бібліотеках спеціальну літературу, в якій розповідалося про небезпеку наркоманії. І от через якийсь час він усе-таки зголосився піти на лікування. Нині цей хлопчина має сім’ю і гарну роботу. Якось він зустрів мене на вулиці й почав палко дякувати за таку онуку. Казав, що все життя буде їй вдячний. Оксана мала багато приятелів. Раніше я могла заприсягтися, що ворогів у неї не було. Тому й досі не розумію за що ця потвора її вбила?..
20-річна Оксана навчалася у філіалі Харківського авіаційного інституту. Мама й бабуся дуже раділи успіхам Оксанки й весь час казали, що вона їхня гордість. Мовляв, на дівчину чекає блискуче майбутнє. Однак раділи передчасно…
На той час Оксана ні з ким не зустрічалася, бо хлопець, якого вона кохала, покинув її заради іншої. Вона на нього не нарікала. Казала, що таке іноді трапляється й треба з цим змиритися. Майже рік ні з ким не бажала розпочинати стосунки, хоча симпатиків мала багато. Ганна Миколаївна все ж помічала, що в дівчини болить душа, і вона страждає, але гадала, усе минеться й старі рани загояться.
Прогулянка без задоволення
Того фатального вечора до Оксани, яка повернулася з навчання, зайшов колишній шкільний приятель Олег. Він запросив її на прогулянку.
– Оксана трохи завагалася, – розповідає Ганна Миколаївна. – Казала, що в неї багато роботи. Проте я знала, що це не так. Гадала, дівчинці слід трохи розвіятися. Тому сама й порадила піти на прогулянку – не все життя сидіти ж їй біля нас і стиха сумувати. Як я тепер себе картаю, що не вберегла дівчинку. Якби тоді так наполегливо не випроводжала її, вона була б з нами. Немає мені розради й порятунку від цих думок.
Коли Оксана прогулювалася з Олегом, до них підійшов приятель Ігор. Утрьох сиділи вони на лавочці й весело розмовляли, згадували шкільні роки. Сутеніло, й Олег, розпрощавшись, пішов додому, а Оксана залишилася з Ігорем, який попросив її ще трохи затриматися. Про що вони розмовляли наодинці, вже ніхто ніколи не дізнається.
– Об 11-й годині вечора у двері подзвонив Ігор і попросився увійти, – розповідає Олег. – Він був дуже збуджений, тремтів. Випивши чаю, який я запропонував, аби він зігрівся, Ігор почав розповідати неймовірні речі. Мовляв, він убив Оксану і втопив її в річці. Звичайно, я в це не повірив і подумав, що він напився чи вколовся, тому порадив негайно йти додому й виспатися. Я й на мить не міг припуститися думки, що Ігор на таке здатен.
Коли зайшло сонце, Ганна Миколаївна з дочкою стали виглядати Оксану, але вона не поверталася. Вже й ніч настала, а жінки все не гасили світла й чекали, коли ж нарешті прийде дівчина…
А загадка не розгадана
– Потім, уночі, я бігала околицями й шукала Оксану, – продовжує розповідь Ганна Миколаївна. – Думала, як знайду, то відлупцюю її, щоб такого більше не робила. Щогодини я поверталася додому, бо сподівалася, що онука вже прийшла. Проте вдома її не було. Якісь дивні сили вже на світанку змусили мене звернути з дороги й привели на берег річки. Бачу, стоїть наш сусід Максим Леонідович і щось пильно роздивляється. Душа затремтіла, а в голові майнуло, що то може бути Оксана. Вже й не пам’ятаю, як забігла у воду й почала витягувати тіло на берег. Гадала, що онуку ще можна врятувати, але вона була вже холодна.
Жахливе вбивство оперативники розкрили по гарячих слідах. Під час слідства Олег розповів правоохоронцям про дивний нічний візит Ігоря й про його неймовірну сповідь. Коли вбивцю затримали, він одразу зізнався у скоєному. Розповів, як убив Оксану, а потім тіло вкинув у воду й роздягнув, аби воно швидше потонуло. На запитання про причини вбивства відповів, що нібито три роки тому дівчина вкрала у його батька обручку, а покарання за це дісталося йому.
– Я ніколи не повірю в те, що Оксана могла щось вкрасти, – розповідає Ганна Миколаївна. – Це неймовірна брехня. Онука нічим не була обділена, бо ми з дочкою старалися тільки для неї. Ніколи не відмовляли їй у грошах. І нині в мене немає жодних припущень про справжню причину вбивства. До Ігоря наша сім’я завжди ставилася з повагою. Він частенько приходив до Оксани в гості, й вона намагалася допомагати йому, чим могла – іноді порадою, а інколи й гроші позичала. На жаль, справжня причина цього вчинку й досі невідома. Ігоря, безумовно, засудять. Але нам від цього не стане легше, бо онуку вже не повернути.
Після цієї жахливої трагедії з Ганною Миколаївною сталося лихо. Коли на світанку починає проблискувати сонце, жінка виходить на берег річки й гірко плаче. Іноді вона з кимось розмовляє. Мабуть, з онукою.