Хоч як пхай, а тяганина виходить

Останнім часом фраза «тягнемось до Європи» у мене асоціюється з «тяганиною». Взяти хоча б як приклад перехід на карткову систему. Усі ми вже звикли отримувати зарплату готівкою «із рук в руки», а таке нововведення дещо спантеличило «народ». Причому, така модернізація подекуди відбувається добровільно-примусово.

Щоб перейти на карткову систему, потрібно витримати своєрідний ритуал. Спочатку вас ставлять до відома, що є пропозиція отримувати гроші по картках, мовляв, це ж так чудово та вигідно. А от кому? Та хто його знає… Потім ходять із папірцем та збирають підписи «за» і «проти». І, якщо «за» переважає, тоді й починається паперова тяганина. Але це вже справа рук працівників банку та вашого начальства. Можливо, цей шматочок пластику таки й вигідна річ, але ж…

Мабуть, у великих містах таке нововведення скоріше приживається, ніж у невеличких райцентрах. Керівник «громадської» установи розповіла, як у них у районі все це відбувалося. Спочатку начальник (той, що більший) поставив перед фактом іншого начальника (того, що нижщий за рангом): «Вашу установу найближчим часом переведуть на карткову систему. А якщо ні… Але ж ви хочете й надалі працювати?..» Тут і почалося «ходіння банківських працівників у народ». Зо три місяці, мабуть, ходили, аж поки всім не розтлумачили, «як же ж вам пощастило». Видали картки з «правилами користування»: що, як і куди запхати, щоб гроші «вилізли». Працівники змирилися і протестувати, звичайно, ніхто не наважився.

Кілька слів про колектив цієї «громадської» установи: пара жінок передпенсійного віку, яким ці картки і зовсім не потрібні, трохи «молоді», яка надає перевагу готівці, а не ходінню за нею. Виявилося, що чимало співро-бітників добираються «своїм ходом» з ближніх і не зовсім сіл. Ці жіночки аж ніяк  не у захваті від того, що за якимось дев’яносто з копійками гривень їм тепер доведеться до «центру» ходити.

Настав час отримувати зарплату. Але ж банкоматів у районі лише кілька, і то півгодини пішки до них діставатися. Дочалапали. Пхає, пхає той пластик жіночка, а гроші не вилазять! Ще не нарахували… Прийшла тітонька наступного дня – є. Суворо за інструкцією ввела оцей «пін-код». А чудернацький «мат» тут і питає: «яким купюрам надаєте перевагу і скільки їх видати?». Вирішила «зняти» все, а то боронь, Боже, ще десь подінеться. Але не так сталося, як гадалося. Тітоньці ота «супер-штука» видала аж дев’яносто гривень… «А де ж ще чотири з копійками?! Мені ж треба корму курчатам купити!», – спантеличено спитала вона у «телевізора». Та знайшлися добрі люди, які порадили ходити до банку, а не до банкомату. Там і чотири гривні віддадуть, ще й копійки. Адже гроші можна отримувати й там, бо разом із карткою вам відкривають рахунок. От і донині ходять працівники «громадської» установи до банку, щоб зняти все з копійками, бо скільки там тих копійок… А шматок пластику де? «Та десь у шухляді лежить!», – відповідає.