«Сокіл» злетів найвище Буденний фінал дійства, яке так і не стало святом
27-28 березня. Спорткомплекс «Авангард». «СОКІЛ» – ХК «КИЇВ» – 4:0 і 11:1 в суперфіналі національного чемпіонату. «Сокіл»: Васильєв (Селіверстов), Кирик – Гунько, Благий – Полоницький, Рябенко, Гончаренко – Бобровников – Млинченко, Савенко – Гніденко – Пастух, Марковський – Шафаренко – Бондарєв, С.Черненко – Лазарєв – Шевченко, Буточнов.
Минулих вихідних «Сокіл» і ХК «Київ» сперечалися за право називатися найсильнішою командою країни. Цей двобій став першим за нового регламенту змагань. До речі, 1994 року ШВСМ (колишній фарм-клуб) уже відбирав у «Сокола» титул найсильнішого. Тож мінімальна інтрига в змаганнях була. Та й головний наставник другої команди Анатолій Степанищев напередодні стверджував, що його команда налаштована насправді рішуче. Тим паче, що для багатьох молодих хокеїстів це чудова можливість заявити про себе і навіть потрапити до найближчого резерву «Сокола».
Але одразу після стартового свистка стало зрозуміло, що Степанищев переоцінив можливості своїх підопічних. Дочірня команда так і не змогла нічого протиставити «материнській». «Сокіл» захопив ініціативу з перших секунд і міцно утримував її аж до завершення матчу. І якщо в суботньому матчі молода команда активно діяла принаймні в обороні, з усіх сил намагаючись не дати суперникам довести результат до розгромного, то недільну зустріч хокеїсти відверто догравали, змирившись з гіркою долею. І не тому, що молодь не хотіла чи не могла обіграти «Сокіл»; просто відчувалося, що гравці заздалегідь вирішили для себе, що це взагалі неможливо… Підопічні Олександра Сеуканда виграли обидва матчі виключно на класі і досвіді.
Тож «Сокіл» знову став чемпіоном, з чим його і вітаємо. Але хіба могло бути інакше? Як сказав Олександр Сеуканд, можна посперечатися, чи добре те, що «Сокіл» знову перший. Справді, такі фінали ставлять великий знак питання під доцільністю проведення чемпіонатів країни. З одного боку, турніри конче необхідні молодим напівпрофесійним командам, адже їм бракує ігрової практики. З іншого, навіщо вони «Соколу», який включається до боротьби лише у фіналі? Погодьтеся, чемпіон був відомий ще до початку сезону й цього разу, бо гідних опонентів у нього досі немає. Та й не передбачається найближчим часом. Хокеїсти інших команд сумно жартують: навіщо взагалі грати, якщо можна одразу віддати золоті нагороди «Соколу»...
Цьогорічний фінал не викликав ажіотажу і в шанувальників спорту. Трибуни столичного спорткомплексу на дві третини були порожніми. Нагородження переможців чемпіонату відбулося одразу ж по завершенню другого матчу і, чесно кажучи, позитивних емоцій не викликало. Цікавим і показовим є той факт, що всі три головних нагороди дісталися киянам – «Соколу», ХК «Київ» і команді АТЕКу. Остання, до речі, стала відкриттям цьогорічного чемпіонату. Молоді підопічні Миколи Коляди зарекомендували себе зіграним і непоступливим колективом. Загалом процедура нагородження тривала хвилин десять і не супроводжувалася ні гучними оплесками, ні бурхливими виявами радості…
хокейний оглядач «Вечірки»