Олег Блохін: спроба третя

Українські футболісти «відкривають» Македонію: в цій постюгославській державі вони гостюють вперше. Для наставника головної команди країни Олега Блохіна сьогоднішня зустріч буде третьою в кар’єрі, точкою відліку якої став жовтневий поєдинок з тими ж таки македонцями. У Києві забитих м’ячів не зафіксували…

Цей доленосний третій матч

Обидва попередніх матчі «жовто-блакитних» під проводом Олега Блохіна переможця не виявили. Хоча й певні зрушення на краще беззаперечні. Македонців оновлена вітчизняна дружина перегравала й була близькою до успіху, проте витиснути максимум можливого з очевидної переваги в класі не змогла. Можливо, забракло зіграності, а може – талану. Лівійські оглядини цілком відповідали цьому терміну: команда виступила без лідерів і більшості стрижневих виконавців, надавши шанс заявити про себе молоді та другим номерам. Українці таки відкрили лік голам, але прикра помилка голкіпера звела нанівець зусилля колективу, що не встиг як слід порозумітися. Спроба третя може стати просто символічною, а може й обернутися на символічний рубікон, перейшовши який, Блохін і його команда визначаться зі своєю подальшою долею. Принаймні досі третій за ліком міжнародний матч істотно позначався на кар’єрі попередників нинішнього національного селекціонера. Пригадайте: Віктор Прокопенко і Микола Павлов розпрощалися з головною футбольною дружиною, так і не вигравши жодного з трьох матчів, а Йожеф Сабо (після офіційного призначення «головним»), Анатолій Коньков і Леонід Буряк якраз у третьому поєдинку відсвяткували найперший успіх. Уже в прем’єрній зустрічі став переможцем лише Валерій Лобановський. Але Метр – особлива сторінка історії, що не піддається навіть звичайній логіці.

Рикун і товариство

У всіх на вустах необережно висловлене Блохіним припущення, що базовим клубом української «націоналки» буде «Дніпро». Формально для цього начебто й існують підстави: одразу шестеро дніпропетровців закликані під прапор збірної. Принаймні на спаринг з македонцями. А фактично? Сумнівів усе-таки більше, ніж оптимізму. Бодай тому, що кожному з підопічних Євгена Кучеревського ще треба відвоювати для себе місце в основному складі. Лишень погляньте: Матюхин і Русол – абсолютні дебютанти, Назаренко і Рикун брали участь лише в одному матчі, Ротань – у двох, а Єзерський – у чотирьох. І стверджувати, що вони апріорі ліпші, ніж умовні (і не тільки) конкуренти з інших клубів, поки що немає підстав. А може й справді весняний «Дніпро» пожинає плоди форсованої підготовки до сезону і після передчасних футбольних жнив, як і годиться, змаліє?.. З іншого боку, в Дніпропетровську ще є Михайленко та Радченко, що свого часу також «засвітились» як повноправні «збірники», і, звісно, Венглинський з Мелащенком – чи не найперспективніші вітчизняні стрільці. Хіба якийсь інший вітчизняний клуб (а вони, як правило, напаковані по зав’язку чужинцями) має в своїх лавах аж таке сузір’я виконавців, щонайменше, вищого, ніж середній національний, рівня? Звичайно, ні! То, може, й мав слушність Блохін, привертаючи увагу до «Дніпра»?..

Ящук і Лужний

А тим оновлення команди, притаманне кожному новому періоду в її історії, пришвидшується. Хоча й не обходиться без істотних втрат, так би мовити, на марші. Схоже, більше не буде «стовпом» оборони Олег Лужний. Єдиний із союзних «збірників», який пізнав гру неперевершеного форварда Олега Блохіна не з чужих оповідей, поширив у вітчизняній пресі інформацію про завершення виступів у «жовто-блакитній» дружині. Звісно, даються взнаки вік (Олегові уже пішов 36-й рік) і все, що з ним пов’язане: клубні проблеми та сум’яття почуттів, зумовлене усвідомленням кінця кар’єри. Якби Лужний зостався в англійській прем’єр-лізі й мав ігрову практику, він обов’язково зіграв би і в команді Блохіна. Та ситуація змінилася докорінно. Подейкують, що ветеран уже влітку поїде до Катару, щоб забезпечити собі гідне посткар’єрне життя. А з Катару до національної команди приїжджати майже неможливо. Звісно, не лише тому, що шлях аж надто далекий... Інший Олег – з тернопільським корінням, але, як з’ясувалося, з бельгійським паспортом. Мова про Ящука. Колись обдарованого хлопця, що став бронзовим призером європейської першості серед юнаків з командою Володимира Киянченка і нагнав неабиякого страху на захисників «Динамо» та «Шахтаря» в національному чемпіонаті, ще 19-річним заанґажував «Андерлехт». У Бельгії Ящук більше лікувався, ніж грав, однак брюссельський клуб не полишив українця в біді. Нинішнього сезону форвард, нарешті, «розстрілявся», забиваючи м’ячі ледь не в кожному другому матчі. Звісно, його викликали на збір до Кончі-Заспи. І лише після цього дізналися, що в Олега Ящука більше року бельгійський паспорт… «Добре, я відмовлюся від бельгійського громадянства, – розмірковує Ящук. – А потім зіграю один матч за збірну, знову травмуюся… І що далі? Як дивитимуся в очі керівникам «Андерлехта», котрі всіляко підтримували мене в найскрутніші часи?..» Ящук, до речі, одружений на бельгійці, має родину і, схоже, своє майбутнє уже пов’язує не з Україною. Ще одна відрізана скиба…