У кают-компанії «чорних бушлатів»

Київ, звичайно, не Севастополь, але в ньому теж є своя кают-компанія. Так називають ці чотири стіни, обвішані морськими бойовими штандартами, «вихідці з моря», які волею долі опинилися на суходолі. Відставні моряки організувалися, скомпанувалися, створили своєрідний морський клуб, у якому, хоч і нема хитавиці, зате із розмов, із спогадів, із експонатів цього міні-музею пахне морем. Атмосфера тут така, яку вміють створити тільки «чорні бушлати». Нам вдалося пірнути в неї з нагоди вагомої дати для військових моряків. Нещодавно минуло 75 років від дня першого бойового хрещення, першого застосування на ділі радіорозвідки ВМС.

Хто вони – радіорозвідники ВМФ?
Не було б цієї світлиці – кают-компанії на вулиці Дегтярівській, якби не... спонсори. Що вдієш, такий час. Підтримує існування цього клубу моряків депутат Київської міської ради Георгій Дігам. Завдяки його меценатству ветерани радіорозвідки мають змогу зустрічатися й вирішувати соціальні проблеми, гуртуючись навколо громадської організації – ветеранів
316-го УО ОСНАЗ ВМФ. Півтори тисячі членів кают-компанії – це немало, як для міста, віддаленого від найближчого моря на сотні кілометрів.
Нелегка і майже непомітна праця морських радіорозвідників. Однак їхнє завдання – бути на вістрі всієї розвідки. Тобто – ще ніхто противника й на очі не бачив, а досвідчений радіорозвідник-професіонал уже знає і про ціль, і про наміри ворога.
В ефірі писк, тріщання, шарудіння, чужі голоси, чужа мова. Німецькі, англійські, турецькі команди та переговори; чудернацькі позивні різної тональності та інтенсивності. Від напруги спина геть мокра і затерпли м’язи... І раптом – є! Ось він, позивний фашистського рейдера, який рветься в зону відповідальності Флоту, щоб вогнем головного калібру завдати удару по базах. Та пізно – фашистська радіо-грама перехоплена!.. – ось вона, робота радіорозвідника.
Хоча офіційною датою створення радіорозвідки Військово-морського флоту вважається 1927 рік, та насправді вперше вона прийняла бойове хрещення 1939 року на Халхін-Голі. У зовсім не морській Монголії. А на Флоті прийнято святкувати річниці саме бойових хрещень, тож вважається, що саме цієї весни у радіорозвідників ювілей.
 Через два роки після провокації японців на Далекому Сході, як ці події назвали радянські історики, радіорозвідники першими оголосили про наміри німців напасти на СРСР. Як наслідок, тільки у ВМФ виявилися готовими зустріти непроханих гостей. Завдяки радіорозвідці, Флот у  перші дні війни не втратив жодного бойового корабля, хоча й був систематично атакований авіацією гітлерівців.
Саме в роки війни радіорозвідку було остаточно визнано одним із основних видів військової розвідки. 249 ворожих кораблів, 41 підводний човен і 186 транспортних засобів було відправлено на дно тільки завдяки радіорозвідникам. 90 відсотків нальотів німецької авіації на військово-морські бази своєчасно відстежувалися за допомогою навушників.
316-й учбовий загін ОСНАЗ ВМФ 1951 року було перебазовано із Ленінграда до Києва, і проіснував він тут майже сорок років, якраз до розвалу Радянського Союзу. Величезна плеяда спеціалістів пройшла підготовку в цьому загоні. Його випускники трудилися в усіх океанах світу. За свою 75-літню історію морські радіорозвідники пройшли славний шлях. 
На жаль, традиції радіорозвідки Флоту СРСР в силу об’єктивних і не зовсім об’єктивних причин не стали традиціями радіорозвідки Українського Флоту. Хто в цьому винен, досліджуватимуть історики вже майбутніх поколінь. А  ми знаємо тепер тільки те, що для нормальної роботи радіорозвідки флоту найперше потрібен... флот.
Заради милосердя
Восени 2000 року група ветеранів-радіорозвідників названого загону згуртувала ентузіастів і зареєструвала свою громадську організацію. Уперше в Україні було створено незалежну організацію однієї військової частини флоту. За три з гачечком роки навколо базової групи сформувався величезний колектив однодумців, серед яких колишні мічмани, старшини, офіцери, капітани: всі ті, хто повернувся з усіх усюд на Батьківщину після проголошення її незалежності.
Заступник голови цієї організації – Олександр Мармашов, капітан ІІІ рангу, все своє життя присвятив Флоту. Коли ж вийшов у запас, не зміг залишити улюблену справу, а також людей, які стали йому рідними.
У кают-компанії є й свій голова, фундатор  громадської організації –  Анатолій Слинченко, капітан II рангу у відставці. Його називають душею компанії.
Ми запитали керівників моряцького клубу, чим саме займаються ветерани організації. Хоч ветерани вони тільки офіційно. А насправді – ті чоловіки ще повні сил і порох у їхніх порохівницях ще не відсирів.
У відповідь почули те, чого й  сподівалися. На особливому обліку в кают-компанії ветерани війни та праці. Переважно ті, хто хворий чи немічний і не має елементарного догляду близьких. Рада ветеранів постійно проводить акції милосердя та взаємодопомоги, намагаючись реально допомагати людям. Звичайним явищем стали відвідування хворих. Літні люди потребують не тільки медикаментів та грошей, а й елементарного ремонту в помешканнях, який уже не під силу тим, кому за сімдесят.
При організації також створено фонд допомоги вдовам ветеранів. Його очолює вдова капітана I рангу А. Козьміна – Маргарита Федорівна. Вона переконана – літнім людям найважливіше знати, що вони не покинуті напризволяще, що ними є кому опікуватися, що їх не забули, що життя вони прожили не марно. Тому допомога ветеранам та членам їхніх сімей, вважають київські моряки, головна їхня задача.
На честь бойового командира
316-м УО ОСНАЗ ВМФ завжди командували досвідчені офіцери. Але найавторитетнішою постаттю був капітан I рангу Василь Піскунов. Він 1939 року з відзнакою закінчив училище зв’язку. Воював у Кронштадті, у блокадному Ленінграді, пройшов по Червоній площі в строю під час параду Перемоги 1945 року. Ветерани-радіорозвідники на честь свого знаменитого командира влітку 2002 року одноголосно ухвалили присвоїти своїй організації ім’я