Джунглі Києву не загрожують
Із настанням весни киян дедалі більше хвилює масове вирубування дерев у міських парках. Люди по-різному реагують на побачене: комусь тенькне в грудях, коли на землю падає знайома з дитинства тополя, а хтось радіє, мовляв, нарешті ці хащі, названі парком, упорядкують.
Останніми днями мешканцям столиці не дають спокою звуки пил у парку Київської політехніки й урочищі Феофанія. Що ж насправді там відбувається?
Парк біля Політехніки
Про реконструкцію цього парку писали і розповідали вже багато. План відбудови виносили на розгляд у міській адміністрації шість чи сім разів і зрештою затвердили такий, за умов реалізації якого загинуло б найменше насаджень. Однак…
При вході в парк (оминаючи станцію метро) зразу стають помітні всюдисущі свіжі пні, щойно повалені дерева. Вже зрубані екскаватор вантажить на машини, а ті, що залишилися, позначені дивними значками: «О», «-», «V». «Невже й ці зрубають?» – запитую працівників, які сховалися від дощу у стаціонарному вагоні. «Всі, що треба, вже зрубали, – розповідають вони, – решту – хіба що за другим разом». Другий раз, як пояснили, означає випадок, коли дерева, позначені рискою («-»), «вилізуть» на заплановані доріжки – тоді доведеться зрізати. Затаврованим літерою «О» пощастило більше – їм тільки пообрізають сухі й зайві гілки, а також омелу, якщо є.
Усього зрізано вже 640 дерев. «До майських управимось, – «обнадіює» один із робітників, маючи на увазі травневі свята, – а потім будемо садити – може, ще більше, ніж зрубали». Зрізані дерева й справді трухляві, а з їхніх пнів, за словами працівників, можна хіба що вази робити, витрусивши середину. Іноді трапляється – зрізати треба й здоровий стовбур, бо дерево сохне з верхівки. Тоді пиляють так, щоб стовбур можна було використати на дошки.
Що ж насправді планують робити з парком перед КПІ? Насамперед – вирубати старі й посадити нові дерева. Питання санітарної вирубки хворих дерев узгоджено з відповідними контролюючими екологічними органами. Планом реконструкції передбачено не лише вирубку сухих та хворих, а й висадку молодих декоративних дерев та кущів. Також облаштують квітники, альпійські гірки, встановлять нові лавки та ліхтарі. Кожного дня, з восьмої до сімнадцятої години, в парку працюють двадцятеро робітників. Повну реконструкцію планують закінчити до Дня незалежності.
«Я й сам мешкаю у цьому районі, – говорить головний архітектор КПІ Володимир Лиховодов, – і повірте, іноді страшно ввечері йти через парк: побиті ліхтарі, поламані лавки. Невже ми не варті того, щоб гуляти такими парками, як у Відні чи Кракові? Цивілізованому паркові потрібна гармонія: і сонячні ділянки, і тіньові. Йому необхідне провітрювання, для цього й вирубують багато дерев». Пан Володимир розповів також як саме відбуватиметься реконструкція: у центральній частині парку планується облаштувати алею визначних людей університету, побудувати капличку Святої Магдалини, дитячий комплекс, споруди для відпочинку, а перед проспектом Перемоги встановити монумент-знак НТУУ «КПІ». Асфальт замінять на екологічно чисті матеріали. Буде повністю перероблено систему освітлення.
Ніяких приватних будівель, як-то кафе чи ресторани, на території парку не зводитимуть, запевнив пан Лиховодов. Парк є власністю КПІ, тому керівництво навчального закладу має право вирішувати ці питання.
До речі, парк КПІ було створено на початку минулого століття завдяки зусиллям місцевої влади. Його площа нині складає 14,8 гектара. Парк є пам’яткою ландшафтної архітектури ХІХ століття і занесений у список об’єктів природно-заповідного фонду міста Києва.
Урочище Феофанія
...Коли 63-тя маршрутка, яка рушає від станції метро «Либідська», минає останні багатоповерхівки, у її салон починає пробиватися незвично свіже повітря. Дорога до заповідника, точніше до парку-пам’ятки «Феофанія», нова, здається щойно збудованою. Обабіч приватні будиночки, що не тішать око – старі, із захаращеними подвір’ями. «Скоро нас відселять», – з фатальним оптимізмом, притаманним старшим людям, повідомляє мені сивий чоловік. Він рубає дрова – очевидно, газу тут немає. Нова дорога з ліхтарями, з його слів, «виросла» за тиждень. Господар упевнений, що проклали її для когось «зверху», в кого тут скоро буде дача.
За п’ятдесят метрів униз по дорозі видно вже знайомі стаціонарні вагончики, де живуть працівники. Навколо суцільні пні – вирубують старий яблуневий сад. Дерева й справді сухі, таке враження, що місцевий садівник помер століття тому. Яблуками, зрозуміло, не пахло тут давно. «Що тут буде?» – питаю сумного працівника, що курить, сидячи на зрубаному пні. «Хто його знає, – зітхає той. – Дача, кажуть, і оздоровчий приватний комплекс». З його розповіді, землю придбали «перші» мужі держави і тепер роблять з нею, що заманеться.
«Що ви їх слухаєте», – скептично обурюється директор «Феофанії» Ольга Лещенко. «Земля чутками повниться, як тільки починається якась справа», – кажуть в офісі, розміщеному в старій одноповерховій будівлі, навколо якої ліниво дрімають собаки. Керівництво збентежене, показує розпорядження Київської міської держадміністрації, де сказано, що цього року починається реконструкція урочища, яке приєднано до Голосіївського парку. Планують очистити три озера, два – відновити, упорядкувати центральну частину, збудувати фонтани, розставити нові лавки, ліхтарі, очистити від старих дерев і заростей ліс.
З розповіді пані Ольги, порядок тут не наводили ще з 1938 року, тому ліс «здичавів». Велика частина його вражена хворобою – дубовою міллю. Санепідемстанція не дозволяє авіаобробку лісу, тому з настанням тепла, коли дерева зеленіють, мошкара лізе у вікна офісу, сідає на фіранках. «Це просто біда, напасть якась», – жаліються працівники.
Приводом моїх відвідин «Феофанії» став лист до редакції одного з місцевих мешканців, де він висловив занепокоєння масовим винищенням дерев, і фото, зроблене ним – повністю вирубана частина лісу. Спочатку цей знімок пані Лещенко не впізнала, мовляв, у нас такого немає. Згодом, придивившись, таки визнала, що він відповідає дійсності, але сказала, що на місці зрубу колись було озеро, яке намагаються відновити. Впевнитися в цьому мені тут-таки запропонували. Справді, дерева вирубані колом, з одного боку навіть видно залишки дерев’яної дамби. Дамбу прорвало, вода витекла у сусіднє озеро, праворуч від дороги. До речі, озер тут кілька. Всі вони утворилися з одного струмка, що бере початок у верхній частині «Феофанії». Там само, на вершечку, видніється і Храм святого Пантелеймона, а неподалік – монастир. Місця святі. Одну з гір називають «аптечною», бо там ростуть цілющі трави. Територія урочища – власність Академії наук України, де сім інститутів проводять свої дослідницькі роботи. Продати землю, за словами пані Ольги, або купити її ніхто не має права.
Трохи далі від зрубу – колишня дача академіка Палладіна. Тепер там, за одними переказами, іноді відпочивають депутати, а за офіційними – не живе ніхто.
Дорогою назад я зустріла працівників одного з інститутів, корпус якого теж розташований неподалік. Люди розмовляти відмовляються, нічого, мовляв, не знаємо. Висловлюють лише гіпотезу, що заповідник передано паркові, аби усунути природоохоронні перешкоди у проведенні господарчих робіт. На запитання, що ж насправді станеться з «Феофанією», очевидно, найправдивішу відповідь зможе дати тільки час.
«Лиш дерево десь упало – відразу шум, – коментує ситуацію Микола Мовчан, начальник управління екології та природних ресурсів у Києві. – Парк біля Політехніки реконструюють. Зрізають там старі й сухі дерева. На їхньому місці посадять нові. Там планують багато змін: збудувати капличку, викласти нові доріжки, лавки тощо. Хотіли ще й кафе «пристроїти», але ми не дозволили. У Феофанії частина лісу вражена хворобою, тому дерева зрізають. Частину беріз і тополь зрубують, щоб розчистити тамтешнє озеро. А ще прорубують простір для провітрювання лісу – це необхідно, щоб він не перетворився на чагарник».
І насамкінець
Дерева рубають і в багатьох інших місцях Києва. Складається враження, що у такий спосіб люди розчищають площу, якої не вистачає у столиці для комерційної і господарської діяльності. Я й сама мимоволі стаю мовчазним свідком цих наболілих розмов. Ось недавно неподалік «Дитячого світу», що біля метро «Дарниця», сперечаються дві мами, які вивели на прогулянку малюків: «Звоню я в ЖЕК, – починає одна, – і питаю, що то таке: стільки дерев біля дому спилюють? А вони мені відповідають, що це «Київзеленбуд» розпорядився зрізати старі дерева». – «Так вони ж не старі», – обурюється її співрозмовниця. «Не старі, але сухостійні, – зі знанням справи поправляє її подруга, – всередині трухляві і можуть нам з тобою колись впасти на голову». Водночас поруч на Дарницькому бульварі я зауважую купи свіжої землі і ямки на місцях, де нема дерев. Очевидно, садитимуть нові.