Троє простують до вершини Лідери не оступились

Вісімнадцятий ігровий день обійшовся без сенсацій. Лідери свої матчі виграли, а отже, наблизилися ще на крок до п’єдесталу пошани. Уже ні в кого не викликає сумніву, що титул найсильнішого знову розіграють «Динамо» та «Шахтар», а шанси в боротьбі за «бронзу» значно вагоміші в «Дніпра», ніж у донецького «Металурга».

Київське протистояння минулорічних чемпіона та бронзового призера, крім звичної інтриги, приховувало й особливий підтекст. Це була своєрідна репетиція квітневої битви грандів у Донецьку. Суперники відпрацювали її з максимальною самовіддачею, справивши неабияке враження високою організованістю та готовністю долати й додаткові труднощі. «Динамо» засвідчило, що поступово позбувається психологічної кризи, яка була зумовлена провалами на старті весняного напівсезону, і вже близьке до оптимальної злагодженості ігрового ансамблю. Команду Михайличенка не знітив ані швидко пропущений і зовсім необов’язковий гол, ані насправді відчайдушний опір «молодшого брата» позаторішнього чемпіона. По-справжньому вразила й ігрова постава «Металурга». Ця по-сучасному потужна донецька команда, укомплектована й вишколена майже бездоганно, уже наступного сезону може стати одним з основних претендентів на чемпіонський титул. Але спочатку вона має набути повноцінної незалежності, бо в іншому разі так і залишиться порушником спокою в когорті вітчизняної еліти – не більше. А ця роль, як відомо, маловдячна: попри велетенські затрати сил фізичних, ігрових і просто супутних, дворазовий бронзовий призер національного чемпіонату свого головного призначення не виконав – очок у конкурента «Шахтаря» не відібрав. Не забули? Металургівці цього сезону поступилися «блакитно-білим» у обох поєдинках – 0:3 в Донецьку та 1:2 в Києві…

Визначальний характер мало й безпосереднє протистояння так званих футбольних карликів. Звісно, прикро визнавати, що в дуеті потенційних невдах опинився й один з трьох українських чемпіонів. Однак це факт: турнірна ситуація «Таврії» насправді загрозлива. До речі, кримський клуб навесні ще не пізнав гіркоти поразки, проте дві нічиї з трьох – удома з оболонцями та в Кіровограді – команду Заяєва не потішили. Звітний матч засвідчив, що кандидати в невдахи далекі від думки про капітуляцію, проте врятувати їх може хіба що малоочікуваний провал когось з можливих конкурентів. А от розраховувати виключно на свої сили уже не реально, бо надто багато було змарновано раніше.

З-поміж інших подробиць ігрового туру варто виокремити доволі непогану відвідуваність: пересічно по вісім тисяч уболівальників побувало на кожному матчі, а також два стрілецьких дублі. Причому один з них – у виконанні Мелащенка – достатньо важливий для всього нашого футболу: молодий форвард, яскраво дебютувавши в флагманській дружині, проте втративши в ній місце після хірургічного втручання й тривалої реабілітації, схоже, повертає впевненість у власних силах. А сприяв йому перехід до «Дніпра». Мова навіть не про те, що патріарх українського тренерського корпусу Кучеревський «реанімує» вже другого (після Венглинського), здавалося, назавжди втраченого для футболу найвищих досягнень майстра (хоча й цей факт вартий підвищеної уваги та визнання). Приклад Мелащенка (як і Венглинського) має стати зразковим для вітчизняних «батьків» народної гри та самих футболістів з низки тих, хто з об’єктивних причин або чиєїсь упередженості не може реалізувати себе в нинішній команді. Таких, на жаль, у нас чимало. Для правильного вибору їм зазвичай бракує рішучості, але нерідко – й доброї волі керівників і тренерів.