Про колишнє – ані слова!

Київський театр «Колесо», що на Андріївському узвозі, показав прем’єру – виставу «Колишні справи» за п’єсою австрійського драматурга Йоганна Нестроя в постановці Ірини Кліщевської. Це перший твір австрійського класика, перекладений українською. На замовлення театру й Австрійського культурного форуму переклад здійснив Тимофій Гаврилів.

Виставу поставлено в жанрі водевілю із притаманними йому танцями, співами і жартами, тому переповнений зал вдячно аплодував.

Хто бував у театрі «Колесо», знає, що сцена там дуже мініатюрна,  глядачі сидять лише в трьох рядах,  тому актори в уквальному значенні вдихають свою гру в публіку. Іноді навіть трохи не по собі: ось, здається, актор так близько, що його фрак чи капелюх в якійсь, на мить відхиленій від сценарію траєкторії зачепить тебе. Ти майже чуєш запах парфумів і театрального гриму…  І не зрозуміло, чи бачить тебе ця людина-персонаж, коли дивиться на тебе з відстані півметра?  З часом  упевнюєшся, що така просторова гра – не випадковість, продиктована елементарним браком площі, а є зумисне організованою режисерами задля гри з глядачем. «То як ви такі мудрі, – звертається актор до інтелігентного чоловіка у першому ряду, – чому, скажіть мені, у вас досі нема грошей?» Цитата, можливо, й неточна, але зніяковіння чоловіка було видно навіть зі спини. Глядач обіграний, ошуканий, але залучений – тому й щасливий.

Дивується давній народній мудрості «Чому бідний – бо дурний» слуга Муффль (актор Вадим Лялько), який ще недавно й сам був заможним ґаздою, а тепер за злим жартом долі змушений прислужувати своєму колишньому наймитові – Панові фон Шайтерманну (Сергій Ладесов). Однак цей пройдисвіт насправді має добру душу, інакше його б не покохала професорська дочка Йозефіна (Галина Зражевська).  Портрет покійного батечка шанобливо висить у центрі сценічних декорацій – коло з окулярами і вусами – вдалий художній хід. Уособленням усіх веселих, вертлявих і круглолицих служниць світу стала миловидна Пеппі Амзель (Марія Грунічева), яка до того ж виконувала подвійну роль: Пеппі – актриса за п’єсою, а Марія Грунічева, виходить, актриса в квадраті.  Колишні справи всіх чотирьох сплітаються у веселу інтригу: теперішній пан – у минулому наймит і, навпаки, служниця – колись акторка і коханка колишнього пана, теперішнього слуги колишнього свого наймита…

Одне слово, любов перемогла, як і належить у таких жанрах, а переповідати зміст вистави, як завжди, немає сенсу. Як немає сенсу описувати словами музику, сон, смак чи колір. Зрештою, як і писати про театр – у цьому контексті  жоден читач не стане глядачем, не побувавши особисто на виставі.