Перебуваючи у психоневрологічному диспансері, Світлана майже ні з ким не спілкувалася. Закутавшись у ковдру й потупивши очі у стелю, жила тільки минулим. Байдуже, що мешкала в тісній кімнаті, де родина із трьох осіб ледь розминалася, та й грошей вистачало хіба що на харчі. І дарма, що бігала з ранку до ночі по двох роботах, а чоловіка все частіше бачила під «мухою». Інколи й стусана отримувала. Та навіть і не думала поскаржитися на тяжку долю. Адже жила лише для нього й сина, який народився в...