Перерваний політ, або Гагарінський лист до нащадків

Мені добре запам’ятався той квітневий день, коли на урок математики нашої школи-інтернату зайшов директор і, перемовившись з учителем, увімкнув настінний гучномовець. Радіо якраз передавало повідомлення  про політ першого космонавта.

9 березня цього року першому космонавту Юрію Гагаріну виповнилося б 70 років. На жаль, при виконанні тренувального польоту 27 березня 1968 року він загинув. Перший його політ на навколоземній орбіті тривав 1 годину 48 хвилин, останній – лише 12 хвилин. Хоча чіткий радіозв’язок тривав 11 хвилин. І тільки на хвилину перервався…

Небо підкоряється сміливим

Юрій Гагарін був людиною чемною, чесною – звичайний хлопець з невеличкого містечка Гжатськ, заснованого на Смоленщині ще за царя Петра І. Але загартування витримкою йому бракувало.

У червні 1966 року він відвідав рідну школу, зробив фото напам’ять. На час згадуваної поїздки Юрій Олексійович уже був депутатом Верховної Ради СРСР, Героєм Радянського Союзу, через два роки мав закінчити військову академію, отримати чин генерала. Однак щоб стати генералом, треба відновити фахові навики льотчика.

Саме з цим  деякі дослідники його життя і пов’язують трагедію, яка сталася у небі над Новосьолово.

Ця версія нескладна. Йшлося про те, що Гагарін тривалий час виконував суто представницькі функції першого космонавта і дещо втратив навики льотчика. А тому йому поки що дозволялося літати лише у «спарці», тобто удвох. Саме це зауважили американці, які у листопаді 1967 року знімали фільм «Поради у космосі». Почали допитуватися. Завше толерантний Гагарін навіть розгнівався, пішов до свого начальника генерала Кузнецова, який обіймав посаду керівника Центру підготовки космонавтів (ЦПК) і заявив, що бажає «припинити безкінечні поїздки по країні та за кордон». Тобто він мав намір розпочати інтенсивну льотну практику.

Однією ланкою цього плану і був тренувальний політ на УТИ-МіГ-15 №625.

За даними урядової комісії, яку очолював член Політбюро Дмитро Устинов, політ проходив нормально, без будь-яких ускладнень. А тому звістку про те, що гагарінський МІГ раптом зник із локаційних екранів наземні служби сприйняли, як кажуть, у «режимі повного переполоху».

Розбитий літак і останки полковника Гагаріна та його напарника полковника Серьогіна знайшли у полі. Понад 600 осіб протягом кількох тижнів збирали все, що потрапляло до рук. Потім спеціалісти підібрали шматки і шматочки гагарінського літака і відтворили його МіГ у деталях.

Комісія,  до якої було долучено навіть орнітологів, зробила висновок: жодного зіткнення з твердим предметом не було. Однак літак Гагаріна впав. Тоді було висунуто ще одну версію: це Серьогін, у якого було хворе серце та й сам був уже доволі літнім чоловіком, помер у кабіні, заклинивши своїм тілом кермо управління. І Гагарін вже не зміг керувати літаком, який з висоти трьох з половиною кілометрів увійшов у смертельний штопор.

«Наочний доказ» переваг соціалізму

Зовнішня розвідка, дипломати у своїх звітах свого часу доповідали Хрущову: відповідні служби НАТО застосовують усі можливі засоби, аби збити з пантелику світову громадськість про спроби СРСР вийти у космос.

До прикладу, американський журнал «Вікенд», ще до Гагаріна, надрукував матеріал про невдалий пуск корабля та людські жертви. Для достовірності подавався дослівний виклад радіоперехвату, який буцімто свідчив про аварію радянського космічного корабля з людиною на борту. Це було задовго до старту 12 квітня 1961 року. Серед можливих «жертв» згадували ім’я сина відомого авіаконструктора Ілюшина, який на той час поламав ноги у ДТП.

Хрущов болісно сприймав ці «наклепи». А тому з великою радістю зустрів Гагаріна, який таки довів «перевагу соціалізму над капіталізмом». Ореол переможця завжди тішить правителя, а в тих обставинах – то й поготів.

Всесвітній резонанс «історичної перемоги радянської науки і техніки» дезорієнтував Микиту Хрущова. Партійний функціонер згодом почав почуватися так, наче це не Гагарін, а він побував на земній орбіті. Хрущов розумів: підвищуючи авторитет Гагаріна, він підвищує і свій «рейтинг». Інколи возвеличення першого космонавта справді набувало гіпертрофованих форм. Слово Гагаріна часом важило більше, ніж думка спеціаліста. Поволі він став улюбленцем першого секретаря ЦК. Його часто демонстрували як наочний доказ прісновідомих соціалістичних «переваг». І хоча країна знемагала від гонки озброєнь, екстенсивної економіки, початих та незавершених реформ, залишався недоторканим острівець, якого це все не стосувалося. На «космічну тематику» ніхто не шкодував ні коштів, ні зусиль.

Хто мав загинути?

Ця ідея була започаткована ще тоді, коли Гагарін лише сів після польоту на зоране поле казахстанського колгоспу «Ленінський шлях». Проект «Союз-1» втілювали  поспіхом – на п’яти СРСР наступали американці.

Завершити почате Хрущову не вдалося. Його «зняли» з роботи «силовики», яким остогидло кланятися цивільній особі у солом’яному капелюсі. Брежнєв, який очолив Політбюро, тоді розглядався як «проміжний» варіант. Але вкрай амбітний Леонід Ілліч зберіг і себе, і свою «ідею». Вона полягала у тому, аби у доброму темпі, тобто терміново, затьмарити Хрущова.
І от тут все й почалося. У Центрі підготовки космонавтів з’являються нові люди. Вони не лише готують дещо «перспективне», а й витісняють стару хрущовську космічну гвардію.

Поволеньки хмари згущуються і над першим космонавтом. Гагаріна вже не «використовують» з такою публічною інтенсивністю як при Микиті Сергійовичу. З-поміж молодих космічних офіцерів виокремлюється Береговий. Йдуть чутки, що зовні він дещо схожий на Брежнєва. Генеральний секретар ставить його поряд на прийомах, йому надаються всі ознаки фаворита.
Гагарін, звісно, нервує, але він цілком заглибився не у «двірцеві» інтриги, а прискіпливо вивчає «Союз-1». І приходить до висновку, що «машина», яку ось-ось мають підняти у космос, глевка, «незріла». Він збирає матеріали і починає готувати доповідну. А поки тренується, бо має летіти на «Союзі-1» дублером. Першим номером призначено Комарова.

Про стосунки цих людей дізнаємося у дещо спрощеному, звісно, переказі з мемуарів колишнього офіцера КДБ Ігоря Морозова, який подає інформацію з вуст гагарінського приятеля В.Русяєва. Так от, Русяєв і розповів Морозову про один із епізодів підготовки «Союзу-1» до того трагічного польоту, який остаточно і кинув першого космонавта у вир політичних інтриг.
Було це, за свідченням Морозова, тижнів за п’ять до старту. Комаров запросив Русяєва у гості. Знаючи з ким має справу, Комаров сказав: передчуття таке, що з польоту не повернеться. Русяєв розповідав, що Комаров навіть заплакав на сходах, коли з ним прощався. Навіщо про це він повідомляє саме Русяєву? Звісно, для того, аби про це знав Гагарін. Адже, якщо не летить  на «Союзі-1» Комаров, то полетить Гагарін. Якщо не загине Комаров, то загине Гагарін. А, може, варто відкласти політ?
Герман Титов, згадуючи той період розвитку світової космонавтики, зауважує, що американсько-радянське змагання в галузі космосу не мало компромісів. Радянський Союз знову першим, використавши автоматику, взяв місячний ґрунт. Здавалося, ще трохи, і Америка відстане назавжди.

До цих обставин, як вже згадувалося, додалося і прагнення стерти навіть згадку про Хрущова, встановити відлік нової ери – брежнєвської. А тому ніхто не зауважив «окремих недоліків» у підготовці космічних програм. Комаров летить на «Союзі-1» і живцем (збереглася неушкодженою лише п’ята) згорає при посадці.

Зірок «списували» на землі

Страшна аварія серйозно занепокоїла Брежнєва. Замість тріумфу – поразка. Створюють чергову комісію, шукають винних. І тоді згадують про «листа Гагаріна». Щодо призначення його дублером Комарова, тут, без сумніву, видно одне – використання авторитету першого космонавта. З нами, мовляв, сам Гагарін, то які можуть бути сумніви. З іншого боку, він ніс (як заступник керівника Центру підготовки космонавтів) відповідальність за політ.

Дехто з дослідників схильний вважати, що усунути Гагаріна мали ще тоді. Для цього досить було Комарову терміново «захворіти» перед стартом. Але Комаров не пішов на такий підлий вчинок. Хоча серед брежнєвського оточення й були люди, які вперто відстоювали серед причин трагедії саме «людський фактор». Тобто намагалися звалити все на загиблого Комарова. Спливли чутки і про його сльози напередодні польоту. Гагарін у вину Комарова не вірив. Ще до польоту він зібрав достатньо вагомих доказів того, що «Союз-1» був недосконалим літальним апаратом. Він навіть підготував і зробив спробу передати Брежнєву звіт (лист) про свої спостереження та розрахунки.

Колись Юрій мав прямий доступ до вищої влади. Але то було за Хрущова. Тепер шляхи до «генерального» були закриті. Брежнєв зухвало і привселюдно ігнорував Гагаріна. Тому лист до генсека поніс Русяєв. Напряму, як кажуть, не потрапив. Передав через брежнєвського «побратима». Той (працівник спецслужб), перш ніж передати конверт генсекові, вирішив ознайомитися із його змістом. Перечитавши, трохи поміркував і дійшов думки, що це не що інше, як елемент… заговору проти радянської космонавтики. Оскільки Гагарін вимагав зупинити роботу над «Союзами» та детально з’ясувати причини катастрофи. Лист розцінили як спробу загальмувати розвиток космічної програми, а це вже – не жарти.

Навряд чи достеменно відомо подробиці бесіди генсека з «побратимом», але скоро серед космічного бомонду пішли чутки про недовіру Гагаріну. Більше того, говорили, що він своє відлітав, а тому заздрить усім, хто «торує шлях до зірок».
Гагаріна, який переймався справжнім станом справ з проектом «Союз», це вразило в самісіньке серце. Його психологічний стан був надзвичайно напружений і неврівноважений. Досить було найменшої іскри, аби спалахнула пожежа. І вона сталася. На одному з прийомів, коли якийсь із блюдолизів знову згадав недобрим словом Комарова і навіть назвав його «боягузом» та слабкодухим, Гагарін не витримав і вліпив гучного ляпаса.

Такого, звичайно, не прощають. Через рік після смерті Комарова Юрій Олексійович збирався поїхати на Смоленщину у Гжатськ – святкувати день народження батька. А перед цим, вірний своєму слову поновити форму льотчика-аса, злетів на МіГ-15. Виконали з Серьогіним кілька звичайних вправ. Мали вже вийти із зони, коли раптом сталося страшне – літак каменем почав падати на землю. Було це 27 березня 1968 року.

P.S. Створена у режимі надзвичайної секретності урядова комісія будь-чиєї вини у смерті Гагаріна не визнала. Космонавти О.Леонов і С.Білоцерківський, які 20 років досліджували причини аварії, врешті написали таке: «Їм не вистачило 250-300 м висоти, всього лишень двох секунд польоту. Як це мало, але як це дорого обходиться в авіації і космонавтиці!»

(за матеріалами вітчизняних та зарубіжних джерел)