Учитель «мертвої», але невмирущої мови
Через багато десятків років зустріла свого колишнього вчителя – Юрія Вадимовича ШАНІНА, викладача латинської мови Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця. Ті ж самі допитливі й молоді очі, в яких виграють бісики гумору, відкрите обличчя, на якому аж світиться інтерес до життя. Професор, завідувач кафедри латинської мови, як і багато років тому, – улюблений вчитель.
Хоч мій колега скептично й зауважив, що латина – мертва мова, але водночас це ж фундамент науки лікування, і на будь-якій конференції, симпозіумі лікарі різних національностей завжди зрозуміють один одного. А зробити доповідь латиною – це вищий пілотаж для вченого.
Але ж який треба мати талант викладача, щоб захопити студента вивченням нелегкої латини. І саме такі здібності справжнього педагога притаманні професору Шаніну.
Юрій Вадимович – ще й автор кількох десятків книг. У мене свіжі враження від останньої «Не втомлюйтеся слухати старих». Книга пройнята почуттям закоханості у друзів, віри й оптимізму, бо й сам автор, попри всі негаразди, великий оптиміст.
Девіз професора: люблю й поважаю молодість, бо пам’ятаю свою. А його молоді роки – це походи на байдарках, лижні перегони, мандрівки до найвіддаленіших куточків планети. Учні віддячують професорові повагою і любов’ю, бо його манера викладання – це м’яка інтелігентність і делікатність без будь-яких менторських ноток. Хоч професор і жартує: «Я сучасний Бєліков». Та ні ж бо, який далекий він від свого книжкового героя – вчителя гімназії з оповідання Чехова «Людина у футлярі». І тому не дивно, що через десятки років приходять до нього колишні студенти, щоб порадитися, похвалитись успіхом. Приходять як до друга. Академік Фролькіс писав: «Учитель і учень – система з прямим і зворотним зв’язком. Невідомо, хто кому більше потрібен».
Ідучи на зустріч з професором до своєї альма-матер, побачила зграйку студентів, веселих і безтурботних. Зізнаюся чесно, мимоволі, прислухавшись до їхньої розмови, засмутилась. Більш розкуті, ніж ми були. Курять, вживають ненормативну лексику. З жахом подумала: отакі мене лікуватимуть! Але, побувавши на кількох заняттях професора, змінила своє перше поверхове враження, бо побачила цілеспрямованих і наполегливих майбутніх фахівців. Тільки силою таланту педагога можна розгледіти в молодому характері позитив і підняти його до вершин постійного пізнання.
Мені захотілося приходити на лекції професора ще і ще, милуватися шляхетними манерами, переймати енциклопедичні знання через тихий переконливий і проникливий голос. Тяжкі для засвоєння закони граматики, фонетики вдало переплітаються із цікавими фактами, що латина – мова шедеврів римської літератури – Цицерона, Вергілія, Горація, Овідія, Юлія Цезаря.
Виявляється, що й нині лише латина може використовуватись для створення наукових і технічних термінів. Чому? Тому що в означеннях наукових і технічних потрібна велика точність. І професор наводить яскраві приклади, як латина нагадує про себе всюди. Скажімо, в театрі, де ми переглядаємо спектакль, захоплюємось грою акторів і не можемо не помітити декорацій, здебільшого забуваємо, що це латинські слова; або в ботанічному саду – фікус, пальма, фрукти. А як вдало професор наводить латинські афоризми, приміром, вираз «Життя коротке, мистецтво вічне» використовувало багато відомих людей. Максим Рильський писав: «Перекладачі, як і взагалі поети, мають завжди пам’ятати латинський вираз Ars longa, vita brevis, який Іван Франко переклав так: «Життя коротке та безмежна штука».
Порадували мене бесіди зі студентами відразу після лекції професора. Прищеплена професором любов до «мертвої», але невмирущої, латини вилилася в блискучі їхні вірші, зокрема «Реквієму» з латини на українську мову. Отакий результат озброєння молодого покоління мудрістю латинян. Omnia mea mecum porto – все своє ношу з собою, а багаж Юрія Шаніна – оптимізм, віра в людину і її мудрість.