Не так тії вороги, як «добрії» журналісти
Тоскно стало на душі після прес-конференції, організованої Українською асоціацією видавців періодичної преси та Інтерньюз-Україна за участю заступника начальника управління Міністерства фінансів України Андрія Майснера (були запрошені, але не прийшли народні депутати України Олександр Турчинов і Сергій Терьохін, а також представники Державної податкової адміністрації України). Тоскно – з кількох причин.
Недарма кажуть: благими намірами встелений шлях до пекла. Журналісти схильні були повірити урядовцям, що скасування податкових пільг для ЗМІ було зумовлене не так бажанням виправити бюджетні негаразди, як вдосконалити податкову систему. Але що ж вийшло! Істотно потерпіли дві категорії газет і журналів. По-перше, російськомовні «титани» з кількасоттисячними і мільйонними накладами, в яких астрономічні прибутки в результаті оподаткування стали квазіастрономічними. По-друге, місцева преса, передусім україномовна, яка й без того ледь животіла. «Нововведення» підкосило її остаточно.
Частина народних депутатів дуже швидко збагнула, що Закон «Про державний бюджет України на 2004 рік», почавши діяти, наламав дров – газетні наклади почали катастрофічно зменшуватися, видавнича справа як бізнес була поставлена під загрозу цілковитого занепаду. Так народився законопроект 4000-1, який повертав пільгу щодо ПДВ, але тільки україномовним виданням. Тобто із двох названих категорій влада зважила на інтереси другої, яка, повторимося, не просто втрачала багато, а однозначно – гинула б.
Гадаю, не треба пояснювати, який тут рейвах зчинився. Закидавши всі гілки влади листами і петиціями із сотнями підписів головних редакторів, згадувані вище «титани» дотиснули Президента, і той, як зазначено у прес-анонсі, «скористався своїм правом вето щодо цього законопроекту». Отже, знову, як і 1 січня 2004 року, погано стало ВСІМ. Погано по-братерському. Адже серед підписантів були редактори не тільки російськомовних газет. Хотілося б подивитись у вічі цим «принциповим» українським газетярам. Вони, на своє глибоке переконання, вчинили згідно із сумлінням і виявили виняткову солідарність зі своїми російськомовними колегами, товаришами по перу. Інакше кажучи, недвозначно показали, що є передусім журналістами, а вже потім, можливо, громадянами України, українцями. Адже багато хто з них, сидячи де-небудь у пивному барі, критикував уряд і взагалі українську владу за відсутність протекціоністської політики щодо української преси і української книги. І тепер, коли цей протекціонізм зримо був виявлений у законопроекті № 4000-1, почуття причетності до журналістської братії виявилося сильнішим і суттєвішим, ніж вболівання за українську ідею, за майбутнє української мови, культури, духовності, нації, держави.
Стан, в якому перебуває нині Україна, не є унікальним. Це саме було з Чехією після звільнення її від німецького ярма, з Польщею, Литвою тощо. Саме протекціонізм щодо чеської, польської, литовської мов з боку держави дав змогу пережити цим націям у буквальному розумінні воскресіння, відновлення з попелу. Як бачимо, Україні такий сценарій не загрожує. Самі українці не дадуть!
Пан Андрій Майснер, який слідом за президентом УАВПП Михайлом Вейсбергом почав був «изъясняться с присутствующими на общепонятном», але на прохання журналістки з радіо «Свобода» швидко і, хоч як дивно, безболісно перейшов на державну мову (отак би легко змінити мовний режим «бідствуючим» російськомовним мільйоннотиражникам!), довів до учасників прес-конференції, наскільки тепер важко повернути податкові пільги ЗМІ. Для цього потрібно знайти компенсаторів, а вони, ясна річ, не ростуть у лісі мов гриби після дощу. Але не треба бути ясновидцем, аби передбачити подальший розвиток подій.
Російськомовні диплодоки української (?) преси залижуть податкові рани і продовжуватимуть «збагачувати» український ґрунт своїми інформаційними бомбами-екскрементами, а районний журналіст складе руки навхрест і блаженно чекатиме на легку смерть, відчуваючи благодать від того, що не зрадив «товариша», чи то пак «гаспадіна». Амінь!