Українського богатиря привітав Арнольд Шварценеґґер
Один з найавторитетніших силових триборців України – киянин Олексій Соловйов – щойно повернувся зі Сполучених Штатів Америки, де успішно презентував нашу державу в особливо престижних комплексних змаганнях «Арнольд Шварценеґґер Классик». Українця, що досяг третього результату в своєму прем’єрному виступі серед атлетів-професіоналів, особисто привітав легендарний спортсмен і кіноактор, іменем якого освячений популярний турнір всесвітнього рангу.
– Либонь, до нинішнього губернатора Каліфорнії й проштовхнутися неможливо крізь щільний натовп охоронців? – запитуємо нашого співрозмовника.
– Навпаки, це Шварценеґґер намагався підійти ледь не до кожного учасника. Щоб перекинутися бодай кількома словами, підбадьорити, розпитати про спортивну мету… Зрештою, щоб просто привітати тих, хто вирізнився з армії учасників особливими результатами. І навіть кількахвилинне спілкування з живою легендою додало нам нових сил. А сам Арнольд виявився простим і небайдужим. Жодного натяку на «зірковість»!
– Олексій Соловйов, варто гадати, досяг чогось особливого, якщо викликав підвищену увагу самого Шварценегґґера?
– Радше, то був своєрідний аванс… Я продемонстрував лише третій результат. Але, по-перше, представляв Україну, що для Америки, а тим паче в професіональному спорті, все ще є рідкісним явищем. А по-друге, виступав як гість турніру, поза конкурсом, оскільки не маю статусу професіонала. Можна сказати й так: то були своєрідні оглядини, а патрон турніру зазвичай підтримує новачків.
– І як тобі «Арнольд Шварценеґґер Классик»?
– Насправді це неофіційні Олімпійські ігри з прикладних видів спорту, в яких змагаються найавторитетніші професіонали з усього світу. Турнірна програма доволі широка – 29 видів спорту, в тому числі й такі престижні, як, наприклад, спортивна гімнастика. І просто зірковий склад учасників: олімпійські та світові чемпіони, володарі рекордних досягнень становлять переважну більшість тих, хто змагався в Коламбусі, що в штаті Огайо.
– Поява на цьому дійстві означає, що й ти схиляєшся до вибору на користь професіоналізму?
– Радше так, аніж ні. Хоча категоричного рішення я ще не прийняв. Аби виступати на турнірах професіоналів, потрібно мати так звані стартові гроші. Це пізніше, в разі успішних виступів, я матиму можливість оплачувати всі витрати з власної кишені. А поки що навіть на квиток до Штатів гроші треба шукати в спонсорів і меценатів. Але ситуація, що склалася в українському пауерліфтингу, великого вибору не залишає. Ми вже давно захищаємо честь України на міжнародній арені за свої кровні. Держкомспорт, у ліпшому разі, може виплатити стипендію чи допомогти з організацією тренувального збору. Та це дещиця. Більшу частину коштів у розвиток пауерліфтингу в Україні інвестують самі спортсмени! То що я втрачу, якщо відмовлюся від статусу аматора? Нічого. Навпаки, матиму змогу заробити якісь гроші, що нині взагалі неможливо в аматорському пауерліфтингу. А гідно захищати честь держави можна і в статусі професіонала. Як це й роблять брати Клички, приміром.
– Отже, ти ще розмірковуєш. Натомість міжнародна федерація професіоналів готова прийняти чемпіона світу до своїх лав одразу й без вагань…
– Ні, це не так. Насправді відбір у професіонали дуже ретельний і жорсткий. Звичайно, добре, якщо ти чемпіон світу. Проте й почесні титули не звільняють тебе від обов’язкового тестування офіційними результатами. Учасником світових турнірів може стати лише той, хто демонструє насправді вагомі спортивні показники. А вони в професіоналів на порядок вищі, ніж у аматорів.
– Якого ж результату в Коламбусі досяг Олексій Соловйов, титулований гість турніру?
– 1020 кілограмів у сумі, що склалися з окремих показників: присідання зі штангою – 380 кг, жим лежачи – 287,5 кг і тяга – 352,5 кг. Як з’ясувалося, доволі непогано для вагової категорії до 110 кілограмів. А показник у жимі лежачи взагалі рекордний. Щоправда, Всесвітня рада пауерліфтингу (WPC), яка й опікується професіоналами, як офіційний рекорд світу його не зареєструвала. Звісно, гість і в Америці гість. Але певні висновки, гадаю, зробила. Як і я. А далі, як-то кажуть, поживемо – побачимо…