Чи буде почуто голоси інтелектуалів?

Громадська організація Комітет «Бабин Яр» за участю співголів Семена Глузмана, Івана Дзюби та Мирослава Поповича днями у Будинку вчителя провела круглий стіл.

«Бабин Яр – від пам’яті жертв до єднання пам’яті» – так сформульовано проблематику заходу. Власне, викликало довіру те, що досі, на жаль, дражливу тему українсько-єврейських стосунків запропонували для обговорення громадськості такі поважні українські інтелектуали. Комітет «Бабин Яр» упевнений: «тільки плідна співпраця у вирішенні гострих питань сучасного життя та виважений підхід до історичних подій можуть стати дієвою противагою діям аморальних та безвідповідальних сил, які прагнуть використати будь-які засоби для досягнення своїх приватних цілей». Саме тому академік Іван Дзюба наголосив: у такій делікатній сфері важливо позбавитися подвійних стандартів. А задля цього, зокрема, важлива і елементарна просвіта, і поважні наукові дослідження, які б нейтралізовували міфи та забобони стосовно українців та євреїв. Наприклад, спадщина Володимира Зеєва Жаботинського є чудовим інтелектуальним внеском у порозуміння двох наших  народів. Так само на конструктивному, позитивному досвідові наголошували і Семен Глузман, і Мирослав Попович, й інші учасники круглого столу: історики, науковці, представники громадських організацій.

Пригадалася стаття дослідника міжетнічних стосунків історика Ярослава Дашкевича, датована ще 1991 роком. Він наголошував: «Історія євреїв України, без сумніву, має чорні й криваві сторінки, але – вже якщо цілком спокійно розкласти цю історію на хронологічну сітку, то, виявляється, що для періоду з середини XVІ ст. (від часу посиленого переселення євреїв на українські землі) до 1914 р., тобто за  трохи  більше як 360 років, лише три-чотири роки (Хмельниччина і Гайдамаччина) можна вважати зоною міжетнічних конфліктів. Маємо переконливі свідчення того, що характер українсько-єврейських відносин визначили не три-чотири роки кривавої різанини, а 356 років менш-більш нормальних відносин. Бо інакше цілком певно в Україні на початку ХХ ст. не зібралося б близько третьої частини світового єврейства».

Це – історія, скажете ви, – а день сьогоднішній? А нині чимало таки залежить від нас із вами: чи навчилися мудро реагувати на провокації «закадрової політики» третьої сили, що вкотре хотіла б вирішити свої темні справи за рахунок українців та євреїв. Але – не уникати спокійних, виважених дискусій, напрацьовуючи етику спілкування, політкоректність, яка стосується всіх. Тому праглося зрозуміти і Ольгу Кобець, яка очолює Всеукраїнське товариство імені Олени Теліги, розстріляної фашистами в Бабиному Яру, і Йосипа Зісельса, виконавчого віце-президента Конгресу національних громад, і навіть Володимира Малінковича, який демонстративно покинув зал, образившись на Семена Глузмана.

Особисто я обкладаюся відповідними книгами: хочу до всього дійти власним розумом. Не хотілося б, аби тінь якогось Карабаса-Барабаса за кулісами нашого спільного життя смикала за ниточки, вважаючи нас ляльками-маріонетками...

Людмила  ТАРАН