На символічній могилі мученика за Віру Христову

Цей ошатний, викладений мозаїкою камінний хрест, встановлений на перехресті центральної та однієї з бокових алей Лук’янівського кладовища (20 ділянка), неодмінно привертає увагу відвідувачів. Але не кожен знає, що це не просто пам’ятник видатному церковному діячеві, митрополитові УАПЦ Василеві (Липківському), а його символічна могила. Адже ніхто достеменно не відає, де саме покоїться прах цього мученика за Віру Христову, цього мужнього патріота України й Української церкви, замордованого безбожним більшовицьким режимом. Тільки й усієї інформації: на Лук’янівському цвинтарі, в районі згадуваного перехрестя (за свідченням покійної Людмили Проценко, автора київського Некрополя).

Минулого четверга біля хреста було людно. Єпископ Переяслав-Хмельницький Дмитрій (Рудюк), настоятель церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці УПЦ КП при Національному університеті «Києво-Могилянська академія» ієромонах Богдан (Пєтухов), настоятель Свято-Катерининської парафії УПЦ КП, що відбудовує однойменний храм на цвинтарі, отець Петро Думич та інші проводили тут поминальну панахиду з нагоди 140-ї річниці з дня народження митрополита-мученика.

Перебуваючи під враженням наукової конференції, що відбулася того ж дня у приміщенні Київської духовної академії, владика Дмитрій у передньому слові навів думку однієї з її учасниць про те, що митрополит Василь (Липківський) відчував неймовірні муки ще й від того, що за його земного життя, по суті, у нього на очах комуністична кормига нищила його дитя – Українську автокефальну православну церкву. Єпископ УПЦ КП звернув увагу й на те, що сталінський молох не щадив і тих, хто представляв на той час РПЦ, зокрема митрополита Костянтина (Дякова), чий прах упокоївся теж десь тут, але невідомо, де саме. Вже після закінчення літії начальник відділу науково-методичної роботи Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника Оксана Борисюк показала нам щойно віднайдену (на ділянці, яка чи не єдина досі залишалася неінвентаризованою) могилу останнього ректора Духовної академії архієпископа Василія (в миру Д.Богдашевського). «Він же був і останнім перед закриттям настоятелем Свято-Благовіщенського храму, – додав нинішній його настоятель ієромонах Богдан (Пєтухов). – Зверніть увагу на дату смерті – 12.02.1933 р. Про трагічну кончину у скупому написі на хресті не йдеться, але нам відомо, що небіжчика розстріляли, як і багатьох священнослужителів у той час». Отець Богдан запевнив, що він і його громада беруть шефство над могилою останнього ректора Духовної академії.

Так, митрополит УАПЦ Василь (Липківський) помер, переживши до того мученицьку кончину свого дітища. Але світла душа покійного владики, за мир і спокій якої молилися того дня священнослужителі УПЦ Київського патріархату, може бути задоволеною. Адже ідея автокефалії, попри скрегіт зубовний російських батюшок – «канонізаторів» Миколи Кривавого, Гришки Распутіна, Івана Грозного та інших, відроджується в Україні, набуває сили і розмаху. Заперечувати Службу Божу українською мовою, за що боровся і за що віддав життя митрополит, можуть нині хіба що вузьколобі українофоби з «нижньої лаври». І все ж твори його – статті, проповіді – й  зараз звучать на диво актуально і друкуються в українській церковній пресі, адже боротьба триває, і говорити про кінцеву мету – створення в Україні Помісної православної церкви, на жаль, зарано.

Микола ЦИВІРКО
Фото Сергія СПАСОКУКОЦЬКОГО