Юрій МАКСИМОВ: коли емоції вляглися…

Звичайно, не такого повернення на славнозвісний «Олімпійський» очікував Юрій Максимов. На головній арені країни, де в середині минулого десятиліття зіграв не один десяток матчів найвищого рангу цей легендарний напівоборонець «Динамо» та національної збірної України, його нинішня команда зазнала прикрої поразки, а самого ветерана вилучили з поля за друге попередження. Проте й цим пригоди Максимова не вичерпалися: він опинився в епіцентрі словесної перепалки з тренерами «Арсеналу»…

– Емоції вляглися, хоча на душі й залишився вельми неприємний осадок, – зізнався наступного дня Юрій Максимов. – Усвідомлюю, що вчинив негарно, тому й прошу суперників і глядачів вибачити за нестриманість. Професіонал за будь-яких обставин має дбати про свій і команди імідж, а отже, терпіти біль, вгамовувати надмірні емоції та не піддаватися на провокації. Шкодую, що не дотримався цієї прописної істини. І подвійно прикро, що неприємний епізод відбувся в найпершому після повернення до Києва матчі. Та ще й на стадіоні, де минули мої воістину найкращі футбольні роки.

– Юрію, в другому таймі було помітно, що тобі нелегко даються прискорення. Травма?

– До того ж дуже прикра. Не беруся стверджувати категорично, проте склалося враження, що суперник  завдав її свідомо. Ще прикріше, що його ніхто не засудив за відверту грубість. Либонь, саме ця обставина, як і розуміння того, що замінити мене з відомих причин фактично було ніким (на лаві запасних залишились одні юніори), й зумовили той сплеск абсолютно непотрібних емоцій. Повірте: шкодую, що сталося саме так. І дуже прикро від усвідомлення того, що підвів одноклубників і певною мірою розчарував уболівальників.

Ігор Ковалевич, президент «Борисфена», стверджує, що розуміє футболіста і його нинішній стан.

– Одразу наголошу: в нас немає жодних претензій до судді – він усунув Юрія з поля справедливо, покаравши гравця другим попередженням за ігрове порушення правил, – зауважив керівник бориспільського клубу. – Ніяким чином не виправдовую й надмірних емоцій Максимова. Проте і його зрозуміти неважко. Бо ще в першому таймі проти футболіста, який багаторічною працею на благо вітчизняного футболу заслужив загальної поваги та визнання, суперники діяли навмисно грубо, всіляко провокуючи великого майстра… Коли наші тренери в перерві побачили гомілку Юрія, то просто жахнулися. Олександр Рябоконь одразу запропонував заміну, проте Максимов, як справжній спортсмен, рішуче відмовився: Юра знав, що повноцінно замінити його ніким, і вирішив продовжити матч, маючи на увазі насамперед інтереси команди… Звісно, я не вимагаю, щоб гравцям рівня Максимова створювали якісь особливі умови, та й переконаний, що він сам, як і його заслужені ровесники, буде категорично проти цього. Проте гордість українського футболу маємо всіляко захищати й оберігати від ігрового вандалізму. Щодо цього не маю жодних сумнівів.

…Юрій Максимов у роздягальні після злощасного матчу вибачився перед своїми партнерами. А залікувавши травму й відбувши обов’язкову дискваліфікацію, спробує реабілітуватися перед уболівальниками ще й майстерною грою та джентльменським ставленням до суперників.