Плюси і мінуси кохання

Перед початком прем’єрної вистави у театрі «Сузір’я» хочеться провести анкетування: пам’ятаєте, основне запитання: «Чи вірите ви в кохання з першого погляду?» Або: «Чи вірите у платонічну любов?» І якщо навіть здивовано знижете плечима, перегляд вистави «Цвєтаєва плюс-мінус Пастернак» у постановці Олексія Кужельного не залишить вас байдужими.

Вистава «Цвєтаєва плюс-мінус Пастернак» – своєрідний поетичний діалог. Тому п’єса Є.Чуприної й побудована на основі поезії цих російських поетів. Та в якусь мить перегляду мимоволі абстрагуєшся від видатних імен, і тоді перед очима постає історія життя людей, трагічна й сумна. Проте ця трагедія вкрай пройнята ліризмом, світлом зустрічей, душевної близькості героїв і, звичайно, коханням – з перепонами, злетами й падіннями, з гордощами та відчаєм. Недаремно костюми героїв (у ролі М.Цвєтаєвої – акторка театру «Вільна сцена» Світлана Штанько, у ролі Б.Пастернака – актор театру імені І.Франка Вадим Полікарпов) зроблено в стилі «кантрі», що є і натяком на близькість письменників до народу, і символом долі, яка була в них, – з усім багатством візерунків і складністю лабіринтів.

Просторові умови сцени театру «Сузір’я» завжди змушують режисера й сценографа визначити лише ті основні знаки-символи, які, «працюючи» у виставі, допоможуть глядачеві розкрити характери персонажів і окреслити основні смислові вузли. У сценічному творі «Цвєтаєва плюс-мінус Пастернак» переплелися воєдино мотиви творчого пошуку, праці та кохання і, звичайно, особистої трагедії двох людей.

Хоч у виставі зайнято лише двоє акторів, Світлана Штанько та Вадим Полікарпов ідеально тримають увагу глядача, виголошуючи поетичні монологи чи працюючи з предметами – елементами сценографічного вирішення вистави. Так, своєрідний художній персонаж – драбина, що здатна і розділяти, і об’єднувати долі людей. Підйом на неї символізує піднесення до успіху, а переховування Цвєтаєвої під драбиною-конструкцією – душевне спустошення, життєві негаразди. Подекуди драбина ховає героїв від ударів долі або підносить на вершини письменницької слави. Своєрідний поетично-театральний символ – і книжка перегортається, мов життя, кожен день якого – списана сторінка. Хоча інколи книжка допомагає спілкуванню героїв, інтимізує його поетичними рядками.

Фінал вистави ставить, так би мовити, три крапки в стосунках та житті героїв. Але враження незавершеності або розчарування не виникає. Можна, скоріше, захоплюватися навіть не режисурою або акторською грою (до яких, щоправда, немає претензій), а саме атмосферою в залі, у якій, мабуть, після завершення вистави ще довго залишається дух поезії, краси та любові.

Олена ВАРВАРИЧ