Сумна сага про Крушельницьких

Рішення авторитетного журі премії імені Олени Теліги, оголошене наприкінці минулого тижня у приміщенні Фундації імені О.Ольжича, не те, щоб здивувало журналістів, але викликало запитання. І справді, чому перевагу віддали саме виданій 2001 року МПКоць (Львів – Нью-Йорк) книзі Лариси Крушельницької «Рубали ліс», адже серед претендентів були Володимир Качкан (українознавчий серіал «Хай святиться ім’я твоє»), Марія Людкевич (книга поезій «Срібна тінь весни»), Степан Сапеляк (книга поезій «Страсті по любові»), Юрій Хорунжий (книга есеїв «Шляхетні українки»), Олег Чорногуз (книга публіцистики «Український кентавр») та інші? – І прізвища авторів, і самі твори більш ніж варті уваги.

Пояснити таке рішення спробували члени Комітету фундаторів премії – останній президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, народний депутат України, голова УРП «Собор» Анатолій Матвієнко і президент компанії «Глобал Юкрейн» Віталій Корж. Твір Лариси Крушельницької – вцілілого нащадка славетних українських родин Крушельницьких і Левицьких – це книга спогадів про те, як у першій половині 30-х років минулого століття найкращі представники інтелігенції з Галичини виїхали до Харкова, обмануті перспективою нібито української держави – УРСР – і можливістю вкласти свою лепту в її розбудову. Антона

Крушельницького, його синів, доньку, двох невісток сталінські жорна перемололи так швидко, що вони й до тями прийти не встигли. Як було влучно зазначено, родина Крушельницьких своїми тілами (їх було замордовано) на деякий час «закрили пащу кровожерного молоха», адже галичани ще у 30-ті роки готувалися податися на схід цілими потоками.

Фундатори, особливо А.Матвієнко, наголосили на важливості художніх і наукових досліджень родин української інтелігенції.
Урочисте вручення премії відбудеться у Київському будинку вчителя 1 квітня ц.р. о 17.00. Очікується приїзд самої авторки

Лариси Крушельницької.
Микола ЦИВІРКО